Плани конспекти уроків з дисципліни: " Галузева економіка"

Тема 1:

«Поняття економіки, типи економічних систем та основні економічні категорії»

Тема програми: Вступ. Загальні основи суспільного виробництва»

Тема уроку : «Поняття економіки, типи економічних систем та основні економічні категорії»

Мета:

Освітня: -  сформувати в учнів поняття щодо визначення поняття: «Економіка» та «Національна економіка», розглянути основні економічні категорії (потреби, виробництво, земля, капітал, праця, підприємництво, власність).

Розвиваюча: розвити в учнів інтерес до даної теми;

Виховна: сприяти формуванню наукового світогляду та формування моральних і трудових уявлень та поглядів учнів

Тип уроку : урок засвоєння нових знань

Вид уроку: розповідь вчителя, усне фронтальне опитування 

Методи навчання: словесні

Основні поняття і категорії:  економіка, національна економіка, потреби, виробництво, земля, капітал, праця, підприємництво, власність

Дидактичне забезпечення:

1. Економіка (профільний рівень). 10 клас / І.Ф. Радіонова, В.В. Радченко. – Кам’янець Подільський: Аксіома, 2010. – 208 с.

2. Політична економія. Навчальний посібник/ за ред. д.е.н., проф. В.О.Рибалкіна, д.е.н., проф. В.Г. Бодрова.- Київ: Академвидав,2007.-672с.

Міжпредметні зв'язки : Економіка підп-в, галузева економіка , менеджмент , фінанси, діловодство

Структура уроку:

1. Організаційний момент

2. Перевірка д/з , актуалізація і корекція опорних знань , умінь і навичок

3. Мотивація учіння та повідомлення учням теми, мети та завдань уроку

        4. Сприймання і усвідомлення учнями фактичного матеріалу , осмислення зв'язків і залежностей між елементами виучуваного

5. Узагальнення і систематизація знань

6. Підсумок уроку

Хід уроку:

1. Організаційний момент

    Привітання , перевірка готовності аудиторії до уроку і наявності учнів на уроці

2. Мотивація учіння та повідомлення учням теми, мети та завдань уроку

Завдання :

-  навести визначення поняття: «Економіка» та «національна економіка»

-                     розглянути  визначення сутності потреб суспільства та їх ієрархії;

-                     дати визначення поняттю виробництво;

-                     проаналізувати основні фактори виробництва;

-                     розглянути поняття власності, як економічної та юридичної категорії.

4.     Вивчення нового матеріалу

Економіка (від грецького слова ойкономіа, де "ойкос" означає дім, господарство, а "номос" - закон, правило), в буквальному перекладі - мистецтво ведення домашнього господарства. В сучасному розумінні - це народне господарство країни (або його частина), яка включає відповідні галузі та види виробництва. Існують такі поняття, як економіка країни, регіону, області, галузі.

Отже, економіка - це багатопрофільна система, яка має складну функціональну структуру.

Економічна система, точніше кажучи, той чи інший її історичний або функціональний тип, визначає характер і природу соціально-політичної системи суспільства в цілому. Вона є основною детермінантою розвитку будь-якого суспільства в будь-який період його історичного розвитку. Тому результати її реформування найбільшою мірою відбиваються на характері функціонування та реформування суспільства в цілому.

Ціль економіки -  пояснити як працюють господарства.

Національна економіка - це сукупність домогосподарств,фірм,ринків,державних установ,тощо в межах державної території. Національна економіка містить певні сфери та галузі (матеріальне виробництво).

Однією із основних категорій економіки є потреби – це внутрішні спонукальні мотиви діяльності людини.

Ієрархію потреб ілюструє підаміда Маслоу

В основі задоволення потреб лежить корисність – це ступінь з якою благо задовольняю ту чи іншу потребу.

Закон спадної корисності – по мірі насичення потреби корисність наступної одиниці блага менша попередньої.

Виробництво – це вплив людини на економічні ресурси з метою надання їм форм і якостей , здатних задовольнити потреби.

Основні елементи вир-ва:

-                     праця;

-                     предмети праці – це річ або комплекс речей на які направлена діяльність людей (сировина, матеріали) ;

-                     засоби праці – річ або комплекс речей які направлені на предмети праці (машини, устаткування тощо).

Для організації виробництва необхідні ресурси – це сукупність природних, соціальних, духовних сил, які можуть бути використані у процесі певних цінностей.

Використані ресурси перетворюютьс у фактори виробництва .

Основними факторами виробництва , тобто виробничими ресурсами є :

- земля – це всі ресурси, які походять від природи і поступають у виробництво і є основною для його організації.

- капітал – це створені людиною засоби виробництва і кошти для їх придбання;  Людський капітал близький, але не тотожний за своїм змістом

поняттю “ресурс праці”. Носіями людського капіталу є працівники, що мають сучасні знання, навички та мотиви до трудової діяльності. Вважається, що нагромадження людського капіталу передбачає розвиток системи освіти, культури, підвищення кваліфікації, охорони здоров’я, інформаційної мережі. Отже, більший потенціал людського капіталу має та країна, в економіці якої зайняті працівники з такими рисами, як освіченість, здатність пристосовуватися до технологічних змін, гарний фізичний стан, поінформованість щодо потреб ринку праці. Соціальний капітал – це такі відносини між учасниками процесу виробництва, які ґрунтуються на довірі та співробітництві, передбачають створення можливостей вільного доступу до освіти і культури усім громадянам. Соціальний капітал дуже важко виміряти. Але наслідком його нагромадження, а отже, створення відносин, що передбачають довіру і співробітництво у виробництві, стає прискорення соціального, економічного і технічного розвитку. Яскраві приклади такого розвитку у другій половині ХХ ст. демонстрували, наприклад, Німеччина та Японія, які завдячують своїм прискореним розвитком саме розбудові таких відносин.

- праця- форма реалізації робочої сили , як сукупності фізичних і розумових здібностей людини до госп.діяльності

- підприємництво – це самостійна , ініціативна творча , ризикована діяльність направлена на отримання прибутку

 Оскільки усі виробничі ресурси є обмеженими, то важливо знати, чи ефективно вони використовуються. Ефективність у загальному сенсі – це співвідношення між результатами виробничої діяльності та витратами ресурсів. На практиці використовуються різні показники для оцінки ефективності, але завжди у чисельнику формули міститься результат, а у знаменнику – витрати на його досягнення. Найважливішими серед показників ефективності є продуктивність праці та віддача від матеріального капіталу (фондо     віддача).

Продуктивність праці (EL) стосується ресурсу праці і оцінюється за формулою:

Е L = Q/ L

де Q – створений продукт, L – витрати праці.

Витрати праці можуть оцінюватися або в одиницях відпрацьованих годин, або у кількості робітників, що залучалися до створення продукту.

Приклад. Нехай ми оцінюємо ефективність роботи бригади з 4        х працівників палітурної майстерні, що роблять обкладинки для книжок упродовж одного робочого дня. За цей час було «зшито» 240 книжок. Продуктивність праці може бути виміряна двома способами:

1. EL=  240/4 = 60 книжок.

2. EL=  240/8= 30 книжок.

Перший результат оцінки продуктивності праці дає підстави для висновку, що кожний працівник бригади робить упродовж дня палітурки для 60 книжок, а другий результат – що за годину бригада зшиває 30 книжок. Залежно від того, яке завдання ми маємо – визначити середню продуктивність праці одного працівника, чи результати роботи за одну годину робочого часу – буде використовуватися або перший, або другий показник.

Віддача від матеріального капіталу, або фондовіддача (EK) стосується ресурсу капітал і оцінюється за формулою:

Eк = Q/ K  ,

де K – витрати основного капіталу, представленого верстатами, обладнанням, устаткуванням, транспортними засобами тощо. Зазвичай, для розрахунку віддачі від капіталу (фондовіддачі) необхідна інформація про грошову оцінку тієї продукції, яка була створена, та про вартість того обладнання, устаткування тощо, яке при цьому використовувалося. Якщо ж ми знаємо тільки те, скільки одиниць обладнання було використано, то розрахунок буде здійснюватися на одиницю використаного капіталу.

Приклад. Нехай йдеться про ту ж саму палітурну майстерню, що й

у прикладі для розрахунку продуктивності праці. Бригада з 4 х палітурників працювала з використанням трьох верстатів.

Ефективність матеріального капіталу упродовж одного дня можна оцінити так:

EK=  240/3 = 80 книжок.

Одержаний результат дає нам підстави для висновку, що віддача з одного верстата за день роботи становила 80 книжок.

Виникає природне запитання: для чого потрібні розрахунки ефективності?

Вони потрібні для здійснення порівнянь результатів роботи працівників або обладнання в різні періоди часу, або на різних підприємствах.

Однією з основних категорій економіки є поняття власності, зокрема і власності на ресурси.

Власність – це відносини, які виникають між людьми з приводу привласнення умов і результатів виробництва .

Власність як юридична категорія реалізується через право власності – це узаконені державою відносини з приводу володіння, розпорядження і користування.

Суб'єктами власності є юридичні та фізичні особи

об'єктами – рухоме і нерухоме майно, робоча сила, корисні копалини.

5 Узагальнення і систематизація знань.

6. Підведення підсумків уроку 

7. Домашнє завдання: Економіка (профільний рівень). 10 клас / І.Ф. Радіонова, В.В. Радченко. – Кам’янець Подільський: Аксіома, 2010. – 208 с.22-35

 Тема 2:

«Сутність ринку та його роль. Ринкова інфраструктура. Закони ринкового господарства»

Тема програми: Поняття ринку і ринкових відносин. Формування та розвиток ринку.

Тема уроку : «Сутність ринку та його роль. Ринкова інфраструктура. Закони ринкового господарства»

Мета:

Освітня: -  сформувати в учнів поняття щодо сутності ринку та його ролі, ринкової інфраструктури та закону ринкового господарства.

Розвиваюча: розвити в учнів інтерес до даної теми;

Виховна: сприяти формуванню наукового світогляду та формування моральних і трудових уявлень та поглядів учнів

Тип уроку : урок засвоєння нових знань

Вид уроку: розповідь вчителя, усне фронтальне опитування 

Методи навчання: словесні

Основні поняття і категорії:  ринок, інфраструктура ринку, попит, пропозиція

1. Економіка (профільний рівень). 10 клас / І.Ф. Радіонова, В.В. Радченко. – Кам’янець Подільський: Аксіома, 2010. – 208 с.

2. Політична економія. Навчальний посібник/ за ред. д.е.н., проф. В.О.Рибалкіна, д.е.н., проф. В.Г. Бодрова.- Київ: Академвидав,2007.-672с.

Міжпредметні зв'язки : Економіка підп-в, галузева економіка , менеджмент , фінанси

Структура уроку:

1. Організаційний момент

2. Перевірка д/з , актуалізація і корекція опорних знань , умінь і навичок

3. Мотивація учіння та повідомлення учням теми, мети та завдань уроку

        4. Сприймання і усвідомлення учнями фактичного матеріалу , осмислення зв'язків і залежностей між елементами виучуваного

5. Узагальнення і систематизація знань

6. Підсумок уроку

Хід уроку:

1. Організаційний момент

    Привітання , перевірка готовності аудиторії до уроку і наявності учнів на уроці

2. Перевірка д/з , актуалізація і корекція опорних знань , умінь і навичок

Перевірка д/з :

1. Співставити поняття :

2.Потреби		1.теорія управління господарством, суспільними господарськими системами різних розмірів, різних видів і різних епох.
3.Виробництво		3. вплив людини на економічні ресурси з метою надання їм форм і якостей , здатних задовольнити потреби
1. Економіка		4самостійна , ініціативна творча , ризикована діяльність направлена на отримання прибутку
4. Підприємництво		2.внутрішні спонукальні мотиви діяльності людини.
5. Національна економіка		Сукупність домогосподарств, фірм, ринків, державних установ,тощо в межах державної території.

2. Відобразіть ієрархую потреб за Маслоу. Який із типів потреб, на Вашу думку, людина буде задовільняти в першу чергу і чому? Відповідь обгрунтуйте

3. Мотивація учіння та повідомлення учням теми, мети та завдань уроку

Завдання :

-         навести визначення поняття: «ринок»;

-         проаналізувати роль ринку в ринковій економіці;

-         Розглянути сутність ринкової інфраструктури;

-         Проаналізувати з-ни ринкового господарства

4.     Вивчення нового матеріалу

Ринок – це механізм взаємодії між суб'єктами господарської діяльності.

Умови виникнення ринку:

1. суспільний поділ праці, який веде до спеціалізації , а вона веде до товарного обміну

2. Економічна відокремленість суб'єктів господарювання

3. Вільний обмін ресурсами

4. Величина трансакційних витрат визначає умови і межі ділової активності.

Умови функціонування ринку:

-         вільне підприємництво;

-         наявність конкуренції.

Фу-ції ринку:

- регулююча – визначає пропорції і напрями руху економічних ресурсів;

- стимулююча – зменшуються витрати, збільшується якість прод-ї, збільшується ефективність вир-ва.

- розподільча – доходи споживачів і виробників диференціюються

- сануюча – зебезпечує банкрутство неефективних під-в

- інтегруюча – об'єднує суб'єктів ек.відносин в одне ціле

Види ринків:

-         за географічним розташуванням:

а) внутрішні;   б) зовнішні

- за співвідношенням попиту і пропозиції : дифіцитний ринок, надлишковий ринок

- за типом конкуренції: - р-к досконалої конкуренції , недосконалої (монополістина , олігополістична , чиста монополія)

- за об'єктами: - ри-к ресурсів (праці, грошей, нафти, газу, природних ресурсів)

- ринок готових товарів (товари, які покидають сферу ек.обігу і споживаються)

Попит – кі-сть товарів, яку споживачі готові і в змозі купити за певними цінами в даний період часу .

Між ціною і кі-стю куплених товарів існує обернена залежність, яку показує з-н попиту (при інших рівних умовах зниження ціни веде до підвищення величини попиту і навпаки.

Пропозиція – це кі-сть товару, яку продавці готові і в змозі поставити на ринок за даного рівня цін за певний період часу.

Між ціною і кі-стю запропонованих товарів існує пряма залежність, яку показує з-н пропозиції (при інших рівних умовах збільшення  ціни веде до збільшення величини пропозиції товарів і навпаки.

Інфраструктура ринку – це сукупність інститутів , служб, під-в, які забезпечують безперебійне функціонування ринку. Результатом інфраструктури є посередницька послуга

Фу-ції інф-ри:

-         доведення товару до споживача;

-         забезпеч. зв'язку між вир-вом і споживанням;

-         забезпеч. Розподіл і перерозподіл ресурсів між галузями і в середині них;

-         акумуляція тимчасово вільних коштів і регулювання грошовиго обігу;

-         забезпечує політику зайнятості, протидіє циклічним коливанням ек-ки.

Структура інфр-ри:

1 складова: орг-технічна (товарні біржі, ярмарки, опціони)

2. фінансово-кредитна (фондові, валютні біржі, страхові компанії)

3. держ-не регулювання (законодавча база, служба зайнятості , митна і податкова системи)

4. науково-дослідне і інформаційне забезпечення ринку (рекламні агенства, юр.контори, консалтингові компанії, наукові установи по дослідженню ринку).

5 Узагальнення і систематизація знань.

6. Підведення підсумків уроку 

7. Домашнє завдання: Політична економія. Навчальний посібник/ за ред. д.е.н., проф. В.О.Рибалкіна, д.е.н., проф. В.Г. Бодрова.- Київ: Академвидав,2007.-с. 358-369

Тема 3:

«Конкуренція-найважливіша властивість ринку. Інфляція, причина та наслідки»

Тема програми: Поняття ринку і ринкових відносин. Формування та розвиток ринку.

Тема уроку : «Конкуренція- найважливіша властивість ринку. Інфляція, причина та наслідки»

Освітня: -  сформувати в учнів поняття щодо сутності та ролі конкуренції в ринковій економіці; ознайомитися із причинами та наслідками інфляції

Розвиваюча: розвити в учнів інтерес до даної теми;

Виховна: сприяти формуванню наукового світогляду та формування моральних і трудових уявлень та поглядів учнів

Тип уроку : урок засвоєння нових знань

Вид уроку: розповідь вчителя, усне фронтальне опитування 

Методи навчання: словесні

Основні поняття і категорії: конкуренція, досконала конкуренція, недосконала конкуренція, чиста монополія, олігополія, інфляція

Дидактичне забезпечення:

 1. Економіка (профільний рівень). 10 клас / І.Ф. Радіонова, В.В. Радченко. – Кам’янець Подільський: Аксіома, 2010. – 208 с.

2. Політична економія. Навчальний посібник/ за ред. д.е.н., проф. В.О.Рибалкіна, д.е.н., проф. В.Г. Бодрова.- Київ: Академвидав,2007.-672с.

Міжпредметні зв'язки : Економіка підп-в, політична економія

Структура уроку:

1. Організаційний момент

2. Перевірка д/з , актуалізація і корекція опорних знань , умінь і навичок

3. Мотивація учіння та повідомлення учням теми, мети та завдань уроку

        4. Сприймання і усвідомлення учнями фактичного матеріалу , осмислення зв'язків і залежностей між елементами виучуваного

5. Узагальнення і систематизація знань

6. Підсумок уроку

Хід уроку:

1. Організаційний момент

    Привітання , перевірка готовності аудиторії до уроку і наявності учнів на уроці

2. Перевірка д/з , актуалізація і корекція опорних знань , умінь і навичок

Перевірка д/з :

1. Дайте визначення поняттю ринок. Умови його виникнення та функціонування

2. Функції ринку?

3. Види ринку?

4. Що розуміють під поняттям попит та пропозиція?

5. Поняття інфраструктури ринку, її функції

6. Структура інфраструктури

3. Мотивація учіння та повідомлення учням теми, мети та завдань уроку

Завдання :

-         розглянути сутність поняття конкуренція;

-         проаналізувати позитивні та негативні риси конкуренції;

-         розглянути основні види конкуренції

-         надати визначення поняттю інфляція

-         проаналізувати основні причини інфляції

-         розглянути загальні наслідки інфляції

4.     Вивчення нового матеріалу

За своїм первинним значенням конкуренція (concurrere —лат.)—

це зіткнення, змагання. Воно відбувається не лише у середовищі виробників, споживачів і між ними, а й між іншими соціальними групами.

Погано чи добре, що, реалізуючи власні інтереси, люди стають конкурентами? Над цим питанням людство замислюється не одне сто  ліття. Знаходяться аргументи і за, і проти конкуренції.

Серед негативних рис конкуренції називають те, що вона ро      з’єднує людей як супротивників, знищує найслабших, зменшує доходи найманих працівників. Навряд чи можна не погодитись із цими твер          дженнями, особливо, якщо мати на увазі, що вони стосуються ринкових економік, де ще відсутнє державне забезпечення соціальних гарантій.

Серед аргументів на користь конкуренції називають те, що вона змушує людей пристосовуватися до нових ситуацій, підвищує ефективність виробництва, знижує ціни і збільшує загальний добробут.

Проілюструємо як конкуренція між споживачами і виробниками змушує останніх пристосовуватися до нової ситуації.

Ціна на взуття моделі А на ринку знизилась зі 100 до 70 грн. Якщо якість продукції та смаки покупців залишилися незмінними, то цей сигнал свідчитиме, що відбулося певне перенасичення ринку взуттям цієї моделі (припустимо, що попит до пропозиції тепер становить ли       ше 70%). Як мають на це зреагувати продавці        виробники? Очевидно, скоротити до відповідної потреби виробництво і пропозицію. Якщо ж вони цей сигнал не сприймуть і вироблятимуть взуття в тому самому обсязі, це призведе до ще більшого перенасичення ринку цією моделлю. Може скластися ситуація, коли відношення ринкового попиту до пропозиції знизиться до 40%, а ціна взуття — до 40 грн. Якщо виробники не зорієнтуються відповідно до зміни попиту і продовжуватимуть пропонувати взуття моделі А у тих самих обсягах, то їхні втрати на кожній парі зростатимуть. Будуть втрачені ресурси, що їх використали на нереалізовану частину взуття. Але така гіпотетична ситуація навряд чи можлива у реальній ринковій економіці через те,що в ній реалізація приватного інтересу виробника пов’язана саме з пристосуванням до нової ситуації на ринку

Досконала конкуренція — виняткове явище. Навряд чи його

можна часто побачити в житті. Скоріше досконалу конкуренцію слід

розуміти як ідеальну модель, застосування якої дозволяє вивчати реа      

льні економічні відносини. Що ж передбачає ця ідеальна “досконала

конкуренція”?

Перше: на ринку представлена така велика кількість продавців і

покупців, що кожен із них пропонує чи купує незначну частку від за        

гального обсягу певного товару. Отже, ніхто не може диктувати рин        

кові свої умови.

Друге: немає бар’єрів для входження у певну галузь і виходу з неї.

Це, наприклад, бар’єри у вигляді певних заборон, ускладнень, по   

в’язані із започаткуванням власної справи.

Третє: товар має бути повністю однаковим з позиції покупця, а всі покупці — однакові для продавця.

Четверте: кожен покупець є цілком поінформованим про всі ціни та

їх зміни.

П’яте: всі учасники ринку поводять себе раціонально, будь    яка

форма домовленості між покупцями чи продавцями відсутня.

Недосконала конкуренція — це такий стан ринку, за якого певні

продавці або покупці можуть здійснювати вплив на ринкову ціну. Така

ситуація означає існування монополії або виняткового становища про     

давців чи покупців.

Монополія продавця може бути:

а) чистою монополією;

б) олігополією.

Чиста монополія — стан, коли в галузі є лише один виробник,

який одноосібно визначає обсяги виробництва і ціни. В економіці роз      

винутих країн чиста монополія є практично неможливою хоча б тому,

що у кожного продукту є товари  замінники. Найближчими до чистої

монополії були галузеві міністерства у колишньому СРСР.

Олігополія — стан економіки, коли в галузі є незначна кількість виробників, що найчастіше домовляються між собою.

Під інфляцією розуміють диспропорції між різноманітними сферами народного господарства (нагромадженням та споживанням, попитом та пропозицією, доходами та витратами держави, грошовою масою в обігу та потребами господарства в грошах і т. ін.), які проявляються в загальному зростанні цін. Інфляція виникає тоді, коли створюється такий тиск на підвищення загального рівня цін, що гроші знецінюються.

До найважливіших причин інфляції можна віднести наступні:

1. Непродумана     політика     центрального     банку:     якщо центральний банк з певних причин (економічних чи політичних) швидко збільшує пропозицію грошей, то неминуче розвивається інфляція попиту.

2. Незбалансованість    державних    видатків    і    прибутку призводить до дефіциту державного бюджету, фінансування якого за допомогою додаткової емісії прямо розкручує інфляцію попиту.

3.  Кредитна експансія - надмірне розширення кредиту веде до емісії грошей в безгрошовій формі.

4.  Інфляційне    небезпечні    інвестиції    (військові    витрати, утримання збиткових підприємств) збільшують державний борг, для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.

5. Переважання в ринкових структурах олігопольнихринків

6. Імпортована  інфляція,   роль  якої  зростає  зі  зростанням відкритості економіки й втягнення її в світогосподарські зв'язки тієї чи іншої країни.

7.  Інфляційні     очікування     -     виникнення     в     інфляції самопідтримуючого характеру.

8. Неекономічні    чинники   -   революції,    війни,    політична нестабільність, втрата довіри до уряду тощо.

Загальні негативні наслідки інфляційних процесів: посилення диспропоцій в економіці, дезорганізування господарських зв'язків, виникнення кризи фінансів, значна активізація спекуляції, посилення злочинності;  зниження життєвого рівня трудящих, знецінення трудових заощаджень, поглиблення майнової нерівності.

5 Узагальнення і систематизація знань.

6. Підведення підсумків уроку 

7. Домашнє завдання: Політична економія. Навчальний посібник/ за ред. д.е.н., проф. В.О.Рибалкіна, д.е.н., проф. В.Г. Бодрова.- Київ: Академвидав,2007.-с. 91-96

 Тема 3: 

«Конкуренція-найважливіша властивість ринку. Інфляція, причина та наслідки»

Тема програми: Поняття ринку і ринкових відносин. Формування та розвиток ринку. 

Тема уроку : «Конкуренція- найважливіша властивість ринку. Інфляція, причина та наслідки»

Освітня: -  сформувати в учнів поняття щодо сутності та ролі конкуренції в ринковій економіці; ознайомитися із причинами та наслідками інфляції 

Розвиваюча: розвити в учнів інтерес до даної теми; 

Виховна: сприяти формуванню наукового світогляду та формування моральних і трудових уявлень та поглядів учнів 

Тип уроку : урок засвоєння нових знань 

Вид уроку: розповідь вчителя, усне фронтальне опитування  

Методи навчання: словесні

Основні поняття і категорії: конкуренція, досконала конкуренція, недосконала конкуренція, чиста монополія, олігополія, інфляція 

Дидактичне забезпечення: 

 1. Економіка (профільний рівень). 10 клас / І.Ф. Радіонова, В.В. Радченко. – Кам’янець Подільський: Аксіома, 2010. – 208 с.

2. Політична економія. Навчальний посібник/ за ред. д.е.н., проф. В.О.Рибалкіна, д.е.н., проф. В.Г. Бодрова.- Київ: Академвидав,2007.-672с.

Міжпредметні зв'язки : Економіка підп-в, політична економія

Структура уроку: 

1. Організаційний момент

2. Перевірка д/з , актуалізація і корекція опорних знань , умінь і навичок

3. Мотивація учіння та повідомлення учням теми, мети та завдань уроку 

        4. Сприймання і усвідомлення учнями фактичного матеріалу , осмислення зв'язків і залежностей між елементами виучуваного 

5. Узагальнення і систематизація знань

6. Підсумок уроку 

Хід уроку: 

1. Організаційний момент

    Привітання , перевірка готовності аудиторії до уроку і наявності учнів на уроці 

2. Перевірка д/з , актуалізація і корекція опорних знань , умінь і навичок

Перевірка д/з : 

1. Дайте визначення поняттю ринок. Умови його виникнення та функціонування

2. Функції ринку?

3. Види ринку? 

4. Що розуміють під поняттям попит та пропозиція?

5. Поняття інфраструктури ринку, її функції

6. Структура інфраструктури

3. Мотивація учіння та повідомлення учням теми, мети та завдань уроку 

Завдання :

- розглянути сутність поняття конкуренція; 

- проаналізувати позитивні та негативні риси конкуренції; 

- розглянути основні види конкуренції

- надати визначення поняттю інфляція 

- проаналізувати основні причини інфляції

- розглянути загальні наслідки інфляції 

4. Вивчення нового матеріалу 

За своїм первинним значенням конкуренція (concurrere —лат.)—

це зіткнення, змагання. Воно відбувається не лише у середовищі виробників, споживачів і між ними, а й між іншими соціальними групами.

Погано чи добре, що, реалізуючи власні інтереси, люди стають конкурентами? Над цим питанням людство замислюється не одне сто ліття. Знаходяться аргументи і за, і проти конкуренції.

Серед негативних рис конкуренції називають те, що вона ро з’єднує людей як супротивників, знищує найслабших, зменшує доходи найманих працівників. Навряд чи можна не погодитись із цими твер дженнями, особливо, якщо мати на увазі, що вони стосуються ринкових економік, де ще відсутнє державне забезпечення соціальних гарантій.

Серед аргументів на користь конкуренції називають те, що вона змушує людей пристосовуватися до нових ситуацій, підвищує ефективність виробництва, знижує ціни і збільшує загальний добробут.

Проілюструємо як конкуренція між споживачами і виробниками змушує останніх пристосовуватися до нової ситуації.

Ціна на взуття моделі А на ринку знизилась зі 100 до 70 грн. Якщо якість продукції та смаки покупців залишилися незмінними, то цей сигнал свідчитиме, що відбулося певне перенасичення ринку взуттям цієї моделі (припустимо, що попит до пропозиції тепер становить ли ше 70%). Як мають на це зреагувати продавці виробники? Очевидно, скоротити до відповідної потреби виробництво і пропозицію. Якщо ж вони цей сигнал не сприймуть і вироблятимуть взуття в тому самому обсязі, це призведе до ще більшого перенасичення ринку цією моделлю. Може скластися ситуація, коли відношення ринкового попиту до пропозиції знизиться до 40%, а ціна взуття — до 40 грн. Якщо виробники не зорієнтуються відповідно до зміни попиту і продовжуватимуть пропонувати взуття моделі А у тих самих обсягах, то їхні втрати на кожній парі зростатимуть. Будуть втрачені ресурси, що їх використали на нереалізовану частину взуття. Але така гіпотетична ситуація навряд чи можлива у реальній ринковій економіці через те,що в ній реалізація приватного інтересу виробника пов’язана саме з пристосуванням до нової ситуації на ринку

Досконала конкуренція — виняткове явище. Навряд чи його

можна часто побачити в житті. Скоріше досконалу конкуренцію слід

розуміти як ідеальну модель, застосування якої дозволяє вивчати реа

льні економічні відносини. Що ж передбачає ця ідеальна “досконала

конкуренція”?

Перше: на ринку представлена така велика кількість продавців і

покупців, що кожен із них пропонує чи купує незначну частку від за

гального обсягу певного товару. Отже, ніхто не може диктувати рин

кові свої умови.

Друге: немає бар’єрів для входження у певну галузь і виходу з неї.

Це, наприклад, бар’єри у вигляді певних заборон, ускладнень, по

в’язані із започаткуванням власної справи.

Третє: товар має бути повністю однаковим з позиції покупця, а всі покупці — однакові для продавця.

Четверте: кожен покупець є цілком поінформованим про всі ціни та

їх зміни.

П’яте: всі учасники ринку поводять себе раціонально, будь яка

форма домовленості між покупцями чи продавцями відсутня.

Недосконала конкуренція — це такий стан ринку, за якого певні

продавці або покупці можуть здійснювати вплив на ринкову ціну. Така

ситуація означає існування монополії або виняткового становища про

давців чи покупців.

Монополія продавця може бути:

а) чистою монополією;

б) олігополією.

Чиста монополія — стан, коли в галузі є лише один виробник,

який одноосібно визначає обсяги виробництва і ціни. В економіці роз

винутих країн чиста монополія є практично неможливою хоча б тому,

що у кожного продукту є товари замінники. Найближчими до чистої

монополії були галузеві міністерства у колишньому СРСР.

Олігополія — стан економіки, коли в галузі є незначна кількість виробників, що найчастіше домовляються між собою.

Під інфляцією розуміють диспропорції між різноманітними сферами народного господарства (нагромадженням та споживанням, попитом та пропозицією, доходами та витратами держави, грошовою масою в обігу та потребами господарства в грошах і т. ін.), які проявляються в загальному зростанні цін. Інфляція виникає тоді, коли створюється такий тиск на підвищення загального рівня цін, що гроші знецінюються.

До найважливіших причин інфляції можна віднести наступні:

1. Непродумана     політика     центрального     банку:     якщо центральний банк з певних причин (економічних чи політичних) швидко збільшує пропозицію грошей, то неминуче розвивається інфляція попиту.

2. Незбалансованість    державних    видатків    і    прибутку призводить до дефіциту державного бюджету, фінансування якого за допомогою додаткової емісії прямо розкручує інфляцію попиту.

3.  Кредитна експансія - надмірне розширення кредиту веде до емісії грошей в безгрошовій формі.

4.  Інфляційне    небезпечні    інвестиції    (військові    витрати, утримання збиткових підприємств) збільшують державний борг, для покриття якого випускаються додаткові паперові гроші.

5. Переважання в ринкових структурах олігопольнихринків

6. Імпортована  інфляція,   роль  якої  зростає  зі  зростанням відкритості економіки й втягнення її в світогосподарські зв'язки тієї чи іншої країни.

7.  Інфляційні     очікування     -     виникнення     в     інфляції самопідтримуючого характеру.

8. Неекономічні    чинники   -   революції,    війни,    політична нестабільність, втрата довіри до уряду тощо.

Загальні негативні наслідки інфляційних процесів: посилення диспропоцій в економіці, дезорганізування господарських зв'язків, виникнення кризи фінансів, значна активізація спекуляції, посилення злочинності;  зниження життєвого рівня трудящих, знецінення трудових заощаджень, поглиблення майнової нерівності.

5 Узагальнення і систематизація знань.

6. Підведення підсумків уроку  

7. Домашнє завдання: Політична економія. Навчальний посібник/ за ред. д.е.н., проф. В.О.Рибалкіна, д.е.н., проф. В.Г. Бодрова.- Київ: Академвидав,2007.-с. 91-96

Тема 4: 

«Роздержавлення та приватизація. Основні напрями реформування економіки України»

Тема програми: Реформування економіки. Власність та її економічна сутність

Тема уроку : «Роздержавлення та приватизація. Основні напрями реформування економіки України»

Освітня: -  сформувати в учнів поняття щодо процесу роздержавлення та приватизації, основних напрямків реформування економіки України

Розвиваюча: розвити в учнів інтерес до даної теми; 

Виховна: сприяти формуванню наукового світогляду та формування моральних і трудових уявлень та поглядів учнів 

Тип уроку : урок засвоєння нових знань 

Вид уроку: розповідь вчителя, усне фронтальне опитування  

Методи навчання: словесні

Основні поняття і категорії: роздержавлення, приватизація

Дидактичне забезпечення: 

 1. Економіка (профільний рівень). 10 клас / І.Ф. Радіонова, В.В. Радченко. – Кам’янець Подільський: Аксіома, 2010. – 208 с.

2. Політична економія. Навчальний посібник/ за ред. д.е.н., проф. В.О.Рибалкіна, д.е.н., проф. В.Г. Бодрова.- Київ: Академвидав,2007.-672с.

Міжпредметні зв'язки : Економіка підп-в, політична економія

Структура уроку: 

1. Організаційний момент

2. Перевірка д/з , актуалізація і корекція опорних знань , умінь і навичок

3. Мотивація учіння та повідомлення учням теми, мети та завдань уроку 

        4. Сприймання і усвідомлення учнями фактичного матеріалу , осмислення зв'язків і залежностей між елементами виучуваного 

5. Узагальнення і систематизація знань

6. Підсумок уроку 

Хід уроку: 

1. Організаційний момент

    Привітання , перевірка готовності аудиторії до уроку і наявності учнів на уроці 

2. Перевірка д/з , актуалізація і корекція опорних знань , умінь і навичок

Перевірка д/з : 

- Дайте визначення поняттю конкуренція; 

- наведіть позитивні та негативні риси конкуренції; 

- назвіть основні види конкуренції

- дайте визначення поняттю інфляція 

- назвіть основні причини інфляції

- проаналізуйте загальні наслідки інфляції 

3. Мотивація учіння та повідомлення учням теми, мети та завдань уроку 

Завдання :

- навести визначення поняттям приватизація та роздержавлення, проаналізувати відмінність та спільність даних понять 

- розглянути основні шляхи рохдержавлення власності; 

- проаналізувати способи приватизації державного майна; 

- розглянути  основні напрями реформування економіки України»

4. Вивчення нового матеріалу 

 Приватизація - це лише етап роздержавлення, який передбачає передання працівникам символу власності на частину засобів виробництва або продаж їх (в т.ч. цілих підприємств) у приватну власність. Роздержавлення ж повинно розв'язувати більш глибокі завдання: подолання соціально-економічної монополії держави; забезпечення альтернативності трудових відносин замість безальтернативного державного найму; перехід до багатоканального формування економічного регулювання; утворення системи соціальних гарантій і соціального захисту трудящих.

До того ж слід мати на увазі, що роздержавлення повинно передбачити утворення багатоукладної економіки, тобто економіки, в якій співіснують різні форми власності, передбачені Законом "Про власність". А це означає, що воно за своєю суттю передбачає передачу державної власності не лише (і не стільки) громадянам в індивідуальну приватну власність, але й в інші форми володіння. Тому зводити роздержавлення власності до поголовної приватної індивідуалізації (як це практично зараз відбувається в Україні) є, по-перше, звуженням її змісту, а по-друге, - кроком назад, як про це говорилося в попередніх питаннях.

В остаточному підсумку роздержавлення передбачає, > що державна власність повинна перейти до рук окремих юридичних або фізичних осіб, що й складає основний зміст приватизації. 

Отже, якщо мова йде про роздержавлення власності в широкому розумінні, то воно скероване на подолання державного монополізму в економіці й створення умов для формування багатоукладної економіки. У вузькому розумінні - це передача власності від держави в колективний і приватний сектор, тобто, приватизація.

Роздержавлення власності - головна мета економічної політики на сучасному етапі,  оскільки:

а)забезпечує     рівність     усіх      форм     власності;

б)створює необхідні передумови для розвитку ринкових відносин; в)через персоніфікацію власності посилює трудову й підприємницьку мотивацію зростання ефективності виробництва. У той же час повна ліквідація державної власності на засоби виробництва й передання її у приватні руки (індивідуальні, колективні) може породити нові негативні Тенденції: неможливість або послаблення державного регулювання економіки й створення приватних монополій ТОЩО.

Шляхи роздержавлення власності: 

-  передача під-в у власність трудових колективів; 

- поділ держ.власності між громадянами країни; 

- продаж об'єктів держ.власності громадянам і юрижичним особам (недержавним) 

Способи приватизації: 

Викуп об'єктів малої приватизації - це спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає товариство покупців, створене його працівниками. Цей спосіб не передбачає конкуренції покупців.

Викуп державного майна підприємства згідно з альтернативним планом приватизації - спосіб приватизації, за яким власником об'єкта (або його частки) стає товариство покупців, яке запропонувало план, альтернативний тому, що розробила комісія з приватизації.

Викуп державного майна, зданого в оренду - спосіб, за яким власником об'єкта стає орендар відповідно до договору оренди.

Продаж на аукціоні та за конкурсом - спосіб, за яким власником об'єкта стає покупець, котрий запропонував у ході аукціону максимальну ціну, або на конкурсі - найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта, а за рівних умов - найвищу ціну.

Продаж акцій відкритих акціонерних товариств - спосіб, за яким власниками акцій державних підприємств, перетворених у відкриті акціонерні товариства, на конкурсних засадах стають ті покупці, які запропонували найвищу ціну за найбільшу кількість акцій після реалізації частини їх на пільгових умовах.

Основні напрямки реформування економіки в Програмі Президента.

Весь комплекс заходів, що обіймає соціально-економічну політику Президента України, зосереджуватиметься на утвердженні в процесі реформ не просто ринкового, а соціальне спрямованого ринкового господарства, яке у кінцевому підсумку підпорядковуватиме всю діяльність своїх функціональних структур задоволенню матеріальних та духовних потреб людини. Замість згубного принципу "виробництво заради виробництва", на якому засновувалася функціональна модель тоталітарної економіки, нова політика зосереджуватиметься па послідовному утвердженні економічної моделі, розбудованої за принципом "виробництво заради задоволення потреб людини".

Мета — утвердження в Україні демократичного, соціальне відповідального, солідарного суспільства, суспільства, що грунтуватиметься на історичних традиціях та менталітеті нашого народу, на напрацьованих сучасною цивілізацією загальнолюдських цінностях, суспільства, що поступово позбавлятиметься традиційно класово-формаційних ознак, органічно поєднуватиме в собі працю, талант та капітал суспільства, де кожен громадянин зможе реалізувати повною мірою свої здібності та особистості, суспільства, яке на ділі забезпечуватиме права та свободи кожної особи".

Пріоритети структурної перебудови економки

1. Структурне розбалансування, що значною мірою поглибилося протягом останніх років, певною мірою пояснюється відсутністю аргументованого віі.чначеііня пріоритетних галузей у здійсненні відповідної політики. Нона політика Президента України грунтуватиметься на тому, що основна державна підтримка буде надаватися наукомістким та високотехнологічнии галузям виробництва, які в перспективі мають визначити облік економічного потенціалу України і які зазнали найбільших втрат за останні роки. Недопущення подальшого розпаду науково-технічного та інтелектуального потенціалу країни, застосування ефективних економічних механізмів не лише його відновлення, а й якісно нового розвитку стане особливо відповідальною справою Президента України. Що ж стосується галузей економіки зі швидким оборотом капіталу — іиіробнпптва товарів широкого вжитку, сфери побуту, торгівлі, то їх прискорення забезпечуватиметься суто ринковими стимуляторами, розвитком підприємництва, малого бізнесу тощо.                

2. У зазначеному контексті основним напрямком розвитку економіки на шляху її структурної перебудови повинні стати всебічний розвиток найбільш пріоритетних галузей агропромислового комплексу (зернового господарства, льонарства, вирощування олійних культур та цукрових буряків) та обробної промисловості, забезпечення їх експортної переорієнтації, реалізація на основі цих галузей ініційованих українською стороною технологічно передових інвестиційних проектів, в яких зацікавлено світове співтовариство. Визначення та реалізація зазначеного пріоритету призведе не лише до зміни структурної політики, що проводилася у попередні роки, а й відповідної моделі входження економіки України у світовий простір. Організаційною формою вирішення цього завдання повинні стати фінансово-аграрні групи, забезпечення їх всебічної державної-підтримки.

3. Україна — найбільш потужна європейська держава в галузі металургії, енергетики, трубопровідного транспорту, аерокосмічних ракет і апаратів, виробництва мінеральних добрив. Вона має пакет нереалізованих науково-технічних проектів і розробок, представлених НАН, іншими організаціями. Саме вони можуть стати центром тяжіння економічних інтересів сусідннх держав, певною основою взаємного виживання країн східноєвропейського регіону, надійним шляхом досягнення енергетичної, продовольчої незалежності, встановлення економічної рівноваги, а згодом й процвітання економіки в цілому. Піонерні науково-технічні програми можуть стати віссю відродження України, дати величезний імпульс національній промисловості. З урахуванням нього Президент України здійснює комплексну систему заходів по реалізації цієї проблеми. 

5 Узагальнення і систематизація знань.

6. Підведення підсумків уроку  

7. Домашнє завдання: Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С., Ч.1; Ч.2: Загальна економічна теорія; Спеціальна економічна теорія. - К.: Ніка-Центр; Ельга, 2002. – 527 с.

 Тема 5:

«Мета створення та функціонування приватних   (приватно-орендних)  підприємств, селянських (фермерських) господарств та  інших приватних формувань»

Тема програми: Реформування економіки. Власність та її економічна сутність

Тема уроку: Мета створення та функціонування приватних   (приватно-орендних)  підприємств, селянських (фермерських) господарств та  інших приватних формувань

Мета: 

Освітня: - перевірити ступінь засвоєння учнями пройденого матеріалу ; сформувати в учнів поняття щодо мети створення та функціонування приватних   (приватно-орендних)  підприємств, селянських (фермерських) господарств та  інших приватних формувань

Мета: 

Розвиваюча: розвити в учнів інтерес до даної теми; 

Виховна: сприяти формуванню наукового світогляду та формування моральних і трудових уявлень та поглядів учнів 

Тип уроку : комбінований урок  

Вид уроку: розповідь вчителя 

Методи навчання: словесні 

Основні поняття та категорії: приватне підприємство

Дидактичне забезпечення: 

1   Економіка (профільний рівень). 10 клас / І.Ф. Радіонова, В.В. Радченко. – Кам’янець Подільський: Аксіома, 2010. – 208 с.

Міжпредметні зв'язки : Економіка 

Структура уроку : 

1. Організаційни момент

2. Перевірка виконання учнями Д/З

3. Перевірка раніше засвоєних знань

4. Повідомлення теми, мети, завдань уроку, мотивація учіння

5. Сприймання і усвідомлення учнями нового матеріалу 

6. Осмислення, узагальнення і систематизація знань

7. Підведення підсумків

8. Д/З

Хід уроку: 

1. Організаційний момент

    Привітання , перевірка готовності аудиторії до уроку і наявності учнів на уроці 

       2. Перевірка виконання учнями Д/З

       3. Перевірка раніше засвоєних знань

Самостійна робота з наступних тем:  Сутність ринку та його роль. Ринкова інфраструктура. Закони ринкового господарства. Конкуренція - найважливіша властивість ринку. Інфляція, причини та наслідки.  

4. Мотивація учіння та повідомлення учням теми, мети та завдань уроку

Завдання: 

1. Перевірити ступінь засвоєння учнями пройденого матеріалу

2.  Розглянути мету створення та функціонування приватних   (приватно-орендних)  підприємств, селянських (фермерських) господарств та  інших приватних формувань

5. Вивчення нового матеріалу

Приватне підприємство — юридична особа, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян (ст 113 Господарського кодексу). Закон не висуває будь-яких вимог до мінімального статутного капіталу приватного товариства. Структура корпоративного управління і режим майна приватного підприємства визначаються його засновником на власний розсуд.

Переваги ПП в порівнянні з ТОВ:

 - Відсутність закріпленого в законодавстві мінімального статутного капіталу та порядку його внесення. Таким чином, статутний капытал приватного пыдприэмства може складати як 1 гривню, так і 100 тис. гривень, в залежності від побажань засновника такого підприємства. 

 - Засновники приватного підприємства відповідають перед кредиторами за своїми зобов'язаннями в межах майна свого підприємства.

Складності:

 - Певні складностіі реєстрації підприємства, фіксації господарських операцій і ведення звітності.

 - Необхідність оформлення статутних документів підприємства.

Система оподаткування:

 Однією з найбільш оптимальних при виборі системи оподаткування приватного підприємства є спрощена система оподаткування (єдиний податок).

 Юридична особа, яка обрала спрощену систему оподаткування, самостійно обирає одну зі ставок єдиного податку:

 - 6% від суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у випадку якщо Ви бажаєте бути платником ПДВ;

 - 10% від суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у разі включення ПДВ до складу єдиного податку.

 Обмеження:

 На єдиному податку мають право працювати суб'єкти малого підприємництва, зокрема, юридичні особи будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, в яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) не перевищує 1 млн. гривень.

Документи необхідні для реєстрації приватного підприємства (ПП).

Документи від засновників - громадян України:

 - Копії паспортів засновників, директора, бухгалтера (1, 2 сторінка і сторінка фактичної прописки);

 - Копії довідок про присвоєння ідентифікаційного номера засновників, директора, бухгалтера;

 - Копії свідоцтв про державну реєстрацію засновників, як приватних підприємців (за наявності).

Документи від юридичної особи - резидента:

 - Нотаріально завірена копія Свідоцтва про державну реєстрацію - 3 шт.;

 - Рішення (протокол) вищого органу юридичної особи про рішення виступити засновником створюваного приватного підприємства;

 - Документи, що підтверджують повноваження особи, яка буде підписувати документи від імені юридичної особи-засновника (протокол про призначення директора і статут, нотаріальна довіреність на представника);

 - Статут приватного підприємства (нотаріально завірений) - 2шт.;

 - Довідка зі статистики (нотаріально завірена) - 3шт.;

 - Довідка про взяття на облік в податковій інспекції за формою 4-ОПП (копія завірена податковою інспекцією) - 1шт.;

 - Виписка з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.

Документи від фізичної особи - нерезидента:

 - Копія паспорта (з української візою, при наявності такої);

 - Копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номера в Україні (одержання цієї довідки можна доручити нашій компанії).

 Від юридичної особи - нерезидента:

 - Нотаріально завірена копія документа, що підтверджує реєстрацію юридичної особи - засновника в країні місцезнаходження (наприклад, виписка з торговельного, банківського, судового реєстру, сертифікат і т.п.);

 - Рішення (протокол) вищого органу юридичної особи про рішення виступити засновником створюваного підприємства;

 - Документи, що підтверджують повноваження особи, яка буде підписувати документи від імені юридичної особи-засновника (рішення про призначення директора і нотаріальна копія статуту або нотаріальна довіреність на представника).

6. Узагальнення і систематизація знань. 

       7. Підведення підсумків уроку  

8. Домашнє завдання:  конспект

Самостійна робота: 

1 варіант

Дайте визначення поняття конкуренція. Види конкуренції 

2 варіант

Що розуміють під поняттям інфляція. Причини інфляції 

Тема 6: 

«Сутність підприємництва, особисті і суспільні інтереси в підприємництві»

Тема програми: Система підприємництва. Підприємство у системі ринкових відносин

Тема уроку : Сутність підприємництва, особисті і суспільні інтереси в підприємництві

Освітня: -  сформувати в учнів поняття щодо сутності підприємництва, особистих і суспільних інтересів в підприємництві

Розвиваюча: розвити в учнів інтерес до даної теми; 

Виховна: сприяти формуванню наукового світогляду та формування моральних і трудових уявлень та поглядів учнів 

Тип уроку : урок засвоєння нових знань 

Вид уроку: розповідь вчителя, усне фронтальне опитування  

Методи навчання: словесні

Основні поняття і категорії: роздержавлення, приватизація

Дидактичне забезпечення: 

 1. Економіка (профільний рівень). 10 клас / І.Ф. Радіонова, В.В. Радченко. – Кам’янець Подільський: Аксіома, 2010. – 208 с.

2. Політична економія. Навчальний посібник/ за ред. д.е.н., проф. В.О.Рибалкіна, д.е.н., проф. В.Г. Бодрова.- Київ: Академвидав,2007.-672с.

Міжпредметні зв'язки : Економіка підп-в, політична економія

Структура уроку: 

1. Організаційний момент

2. Перевірка д/з , актуалізація і корекція опорних знань , умінь і навичок

3. Мотивація учіння та повідомлення учням теми, мети та завдань уроку 

        4. Сприймання і усвідомлення учнями фактичного матеріалу , осмислення зв'язків і залежностей між елементами виучуваного 

5. Узагальнення і систематизація знань

6. Підсумок уроку 

Хід уроку: 

1. Організаційний момент

    Привітання , перевірка готовності аудиторії до уроку і наявності учнів на уроці 

2. Перевірка д/з , актуалізація і корекція опорних знань , умінь і навичок

Перевірка д/з : 

- назвіть основні проблеми, породжені обмеженістю виробничих ресурсів; 

- назвіть основні варіанти альтернативного використання обмежених ресурсів 

3. Мотивація учіння та повідомлення учням теми, мети та завдань уроку 

Завдання :

- навести різні підходи до визначення поняття підприємництво; 

- розглянути функції підприємництва; 

- дати визначення поняттю підприємецт

4. Вивчення нового матеріалу 

  Підприємництво - ініціативна, новаторська діяльність господарюючого суб'єкта, спрямована на пошук і знаходження найбільш оптимальних економічних рішень з метою одержання максимальної вигоди. Підприємництво передбачає конкретну діяльність підприємця і часто ототожнюється з поняттям "власник".

   Теорія підприємництва зародилась ще у ХVІІІ столітті. Першим термін "підприємець" запровадив англійський економіст Р.Кантильон. Він розглядав підприємництво особливим видом новаторської діяльності, пов'язаної із ризиком. Підприємця характеризував як людину, що бере на себе ризик, пов'язаний із організацією нового виробництва, впровадження у нього нової ідеї, із витратами, котрі можуть себе не окупити.

   Адам Сміт характеризував підприємця як власника, який йде на економічний ризик заради реалізації певної комерційної ідеї і одержання прибутку. Він сам планує, організовує виробництво і розпоряджається його результатами.

   Наступний крок у аналізі підприємницької діяльності здійснив видатний французький економіст Ж.Б.Сей. Він розглядав підприємництво як раціональну і водночас творчу діяльність щодо комбінування факторів виробництва.

   Вагомий внесок у теорію підприємництва зробив економіст австрійської школи ХХ ст. Йозеф Шумпетер. Він найбільш влучно сформулював найхарактерніші риси підприємця, перелічивши його головні функції: виготовлення нового блага або нової якості певного блага; освоєння нового ринку збуту; отримання нового джерела сировини або напівфабрикатів і запровадження нового методу виробництва; проведення відповідної реорганізації. Для того, щоб здійснювати постійний пошук нових способів комбінації ресурсів, слід, на думку Шумпетера, мати відповідні якості: волю і здібності; виділити визначальні моменти діяльності, бачити їх у реальному світлі; бути спроможним "плисти проти течії", долаючи опір соціальних сил; здійснювати вплив на інших результатами успіху, духовною свободою, витратами сил і енергії.

   Наукова економічна література розглядає підприємництво з різних сторін: як економічну категорію, як метод господарювання, як тип економічного мислення.

   Як економічна категорія підприємництво виражає відносини між його суб'єктами з приводу виробництва, розподілу і привласнення благ та послуг. 

   Суть підприємництва як методу господарювання розкривають його основні функції: ресурсна, організаційна та творча.

   Ресурсна функція підприємництва передбачає, що воно націлене на найбільш ефективне використання матеріальних, трудових, фінансових та інформаційних ресурсів з урахуванням досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва.

   Організаційна функція зводиться до діяльності по організації виробництва, збуту, маркетингу, менеджменту і реклами.

   Творча функція полягає у сприянні генеруванню та реалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.

   Для підприємництва як методу господарювання характерні такі основні ознаки: самостійність і незалежність господарюючих суб'єктів, господарський ризик; економічна відповідальність.

   Підприємництво як особливий тип економічного мислення характеризується оригінальними поглядами і підходами до прийняття рішень, які реалізуються у практичній діяльності. Центральну роль тут відіграє особа підприємця. Підприємництво розглядається не як рід занять, а як особливість розуму і людської натури.

   Таким чином, підприємець - суб'єкт, що поєднує у собі новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку і розвитку нових видів, методів виробництва, нових благ та їхніх нових якостей, нових сфер застосування капіталу. А звідси і підприємництво - це тип господарської поведінки підприємців з організації, розробки, виробництва і реалізації благ з метою отримання прибутку і соціального ефекту.

   Сутність підприємництва зосереджується у вияві ініціативної, новаторської, самостійної діяльності. А мета зводиться, з одного боку, до отримання прибутку або особистого доходу, в результаті не якихось кон'юнктурних справ, а передбачення точного розрахунку, а з іншого - до найбільш ефективного використання факторів, прагнення реалізувати творчі потенції людини.

5 Узагальнення і систематизація знань.

6. Підведення підсумків уроку  

7. Домашнє завдання: Конспект

Тема 7: 

«Організаційно-економічні форми  підприємництва»

Тема програми: Система підприємництва. Підприємство у системі ринкових відносин

Тема уроку : Організаційно-економічні форми  підприємництва

Освітня: -  сформувати в учнів поняття щодо основних організаційно-економічних форми  підприємництва

Розвиваюча: розвити в учнів інтерес до даної теми; 

Виховна: сприяти формуванню наукового світогляду та формування моральних і трудових уявлень та поглядів учнів 

Тип уроку : урок засвоєння нових знань 

Вид уроку: розповідь вчителя, усне фронтальне опитування  

Методи навчання: словесні

Основні поняття і категорії: індивідуальні підприємці, товариства, корпорації

Дидактичне забезпечення: 

 1. Економіка (профільний рівень). 10 клас / І.Ф. Радіонова, В.В. Радченко. – Кам’янець Подільський: Аксіома, 2010. – 208 с.

2. Політична економія. Навчальний посібник/ за ред. д.е.н., проф. В.О.Рибалкіна, д.е.н., проф. В.Г. Бодрова.- Київ: Академвидав,2007.-672с.

Міжпредметні зв'язки : Економіка підп-в, політична економія

Структура уроку: 

1. Організаційний момент

2. Перевірка д/з , актуалізація і корекція опорних знань , умінь і навичок

3. Мотивація учіння та повідомлення учням теми, мети та завдань уроку 

        4. Сприймання і усвідомлення учнями фактичного матеріалу , осмислення зв'язків і залежностей між елементами виучуваного 

5. Узагальнення і систематизація знань

6. Підсумок уроку 

Хід уроку: 

1. Організаційний момент

    Привітання , перевірка готовності аудиторії до уроку і наявності учнів на уроці 

2. Перевірка д/з , актуалізація і корекція опорних знань , умінь і навичок

Перевірка д/з : 

- наведіть різні підходи до визначення поняття підприємництво; 

- функції підприємництва; 

- дайте визначення поняттю підприємець

3. Мотивація учіння та повідомлення учням теми, мети та завдань уроку 

Завдання :

- навести основні організаційні форми підприємницької діяльності; 

- дати характеристику та навести порівняння основним організаційно-економічним формам підприємництва; 

-

4. Вивчення нового матеріалу 

  

Розмаїття видів підприємницьких структур, які функціонують у світовому ринковому середовищі, є виявом відмінностей організаційних форм підприємництва. Ці форми прийнято поділяти на дві групи: приватні та громадські. До першої групи відносять індивідуальних підприємців і товариства (партнерства), до другої - корпорації. Такий поділ не є формальним за своїм характером.

 По-перше, для індивідуально приватної форми і товариства, як правило, характерне безпосереднє об'єднання функцій володіння і управління, в той час як корпорації властиве повне відокремлення цих функцій.

 По-друге, щодо приватних форм, то господарська відповідальність за здійснення підприємницької діяльності лягає переважно на самих власників. Тут власність підприємства не відокремлена від власності власника, на відміну від корпорацій, де таке відокремлення чітко зафіксоване й обмежує відповідальність її власників.

 По-третє, якщо корпорації зобов'язані функціонувати у відкритій для суспільства формі, публікуючи щорічно звіт про результати своєї фінансової діяльності, то індивідуальні підприємці й товариства мають право зберігати конфіденційність, надаючи таку інформацію лише уповноваженим органам.

 Індивідуальні підприємці - особи, що здійснюють комерційну діяльність на основі власності, що їм належить, безпосередньо управляють нею і несуть повну майнову відповідальність за результати діяльності. В країнах ринкової економіки індивідуальні підприємці становлять більшість серед усіх форм організації підприємництва, хоч їхня частка в обороті не така велика. Одноосібне підприємництво -найпростіша форма підприємництва. Однак її поширеність зумовлена не лише простотою організації та оформлення, а й низкою переваг: сильною мотивацією, оперативністю і гнучкістю.

 Як одноосібний власник, індивідуальний підприємець привласнює весь отриманий прибуток, що вже само по собі є могутнім стимулом для ініціативної діяльності. Крім того, безпосередня причетність до управлінської діяльності не лише приносить йому задоволення, а й сприяє зміцненню становища в суспільстві. Все це створює могутні стимули для підприємницької діяльності.

 Індивідуальні підприємці найбільшою мірою наближені до ринкового попиту. Безпосередньо працюючи із споживачами і постачальниками, вони здатні швидко реагувати навіть на незначні коливання кон'юнктури. Здійснюючи виробництво в незначних масштабах, вони можуть швидко переорієнтувати його на випуск більш конкурентоспроможної продукції. Оперативність і гнучкість - найважливіші переваги індивідуальної форми підприємницької діяльності.

 Водночас одноосібна форма підприємництва має й певні недоліки.

 По-перше, окремий підприємець не в змозі організувати велике виробництво, оскільки його фінансові можливості обмежені. Закуповуючи ресурси невеликими партіями, він змушений платити вищу ціну за них. Обмежений він і в отриманні всієї можливої економії від масштабу виробництва. Все це обертається більш високими витратами виробництва, що знижує конкурентоспроможність малого підприємства.

 По-друге, виконання однією людиною різних функцій - управлінської, постачальницької, фінансової, маркетингової і кадрової - знижує ефективність управління загалом через надмірне навантаження і нестачу знань. Залучення до вирішення цих завдань сторонніх осіб або організацій знижує мотивацію і розосереджує відповідальність, що небажано для підприємця. Однак найбільшим недоліком індивідуальної форми підприємництва є повна господарська відповідальність підприємця, яка робить його ніби заручником своєї "справи", адже у правовому відношенні підприємець відповідає не лише активами підприємства, й усім своїм майном і в разі несприятливих для справи обставин може його позбутися. Ризик дуже високий, і це стримує новаторські можливості індивідуального підприємця.

 Проблеми, що стоять перед індивідуальним підприємцем - обмеженості ресурсів і високого ризику, - можуть бути певною мірою подолані за допомогою організації товариства. Товариство (партнерство) - це об'єднання закритого типу з обмеженим числом учасників, що здійснюють спільну діяльність на основі пайової власності й беруть безпосередню участь в управлінні.

 Серед рис, які характеризують товариство як форму підприємництва, виділяють: (1) фіксований склад учасників; (2) пайову участь у капіталі підприємства; (3) особисту майнову відповідальність учасників.

 В організаційному плані товариство, хоч і потребує договору між його учасниками, є досить простою формою організації підприємництва. Однак, зберігаючи переваги індивідуального підприємця, ця форма дає значні можливості для залучення ресурсів у результаті розширення кола учасників. Більш широка майнова база сприяє розширенню можливостей залучення кредитних джерел, що гарантуються тепер майном усіх учасників. Товариство - це, по суті, специфічна форма розподілу ризику. Будучи розподіленим між учасниками товариства, ризик знижується щодо кожного з них. Крім того, об'єднання знань багатьох людей, можливості їх спеціалізації на певних функціях управління підприємством значною мірою усувають проблеми, з якими стикається окремий індивідуальний підприємець. Підвищується також стійкість самого підприємства, існування якого тепер не так сильно пов'язане з особистістю власника, оскільки паї можуть бути передані іншим особам у разі виходу будь-кого з учасників із справи.

 Однак і товариство не позбавлене недоліків. По-перше, розподіл функцій управління між його учасниками створює труднощі у вигляді можливого виникнення конфліктів як на основі конкуренції між самими учасниками, так і в боротьбі за лідерство. Крім того, знижується оперативність у прийнятті рішень. По-друге, для товариства все ж характерна надмірна відповідальність учасників, значною мірою зумовлена й чужими помилками. Все це робить цю форму організації підприємницької діяльності досить вразливою.

 Недоліки й переваги одноосібних підприємств і товариств є причиною того, що вони функціонують переважно як етноцентричні компанії. Інтернаціоналізація обігу та виробництва не стали для них типовою формою функціонування, цільова функція реалізується на внутрішньому ринку. Вихід на світові ринки товарів, послуг, робочої сили й капіталу здійснюється здебільшого як одноразовий акт, а не системність ділової поведінки. Саме тому колись закриті "родинні" компанії, як, наприклад, "Форд", "Крупп", "Макдон-нел", "Хьюлетт-Паккард", "Грюндіг" тощо, при виході на світові ринки змушені були "відкритися" так, що кількість їх акціонерів нині сягає сотень тисяч.

 Корпорація як форма підприємництва - це засноване на пайовій участі в капіталі об'єднання, юридичні права і зобов'язання якого відособлені від прав і зобов'язань його учасників. Корпоративна форма організації підприємництва склалася наприкінці XIX ст. і була зумовлена якісними зрушеннями в продуктивних силах суспільства. Вона стала формою, яка, з одного боку, розширила базу залучення фінансових коштів, забезпечивши мобілізацію капіталів, а з іншого - обмежила рівень ризику, що надзвичайно зріс у зв'язку з масштабними фінансовими вкладеннями.

 У сучасній ринковій економіці саме корпорації відіграють ключову роль. Маючи невелику частку в структурі організаційних форм - не більш як 20-25%, - корпорації дають 80-90% господарського обороту. Сутнісні особливості корпорації пов"язанї не з масштабністю їх діяльності, оскільки переважна більшість корпорацій є невеликими за розмірами.

 Головна економічна особливість корпоративної форми полягає в тому, що вона є завершеною формою відособлення власності від управління. Це забезпечило корпорації ті незаперечні переваги, які й зумовили її провідну роль в економіці та розвиток її геоцентричної форми:

 * обмеження майнової відповідальності дало змогу залучити до інвестування широкі верстви населення, забезпечуючи досить швидку за часом і значну за обсягами централізацію капіталу; зниження ризику сприяло активізації новаторської функції підприємництва;

 * відособлення функції управління від функції власності обумовило надзвичайну стійкість корпорації як господарського утворення, що існує незалежно від його засновників і учасників. Це створило умови для стабільного, орієнтованого на перспективу розвитку й висунуло на передній план завдання реалізації довгострокових стратегічних цілей, що за здатності корпоративної форми централізувати значні капітали надало їй необмежені можливості для зростання;

 * безперешкодне в умовах розвинутого ринку цінних паперів переміщення пайової участі через купівлю-продаж акцій дає ще одну істотну перевагу - ліквідність, тобто можливість перетворення інвестованих коштів на грошову форму, що є надзвичайно привабливим для широкого кола потенційних інвесторів.

 Однак, як і будь-яка інша форма, корпорація також не позбавлена недоліків. Передусім це організаційні труднощі, що виникають при оформленні та реєстрації цієї форми, подолання яких потребує значних зусиль і коштів. Крім того, сам порядок формування корпоративних утворень досить жорстко регулюється і пов'язаний з певними обмеженнями. Істотний недолік корпоративної форми організації - надмірний податковий тягар, що виникає внаслідок подвійного оподаткування: спершу прибутків корпорації, а відтак дивідендів, які виплачуються акціонерам. Вимоги відкритості у вигляді обов'язкової публікації щорічних звітів про фінансове становище не лише роблять корпорацію більш вразливою для конкурентів, а й орієнтують керівників на досягнення короткострокових цілей, щоб задовольнити вимоги акціонерів і залучити інвесторів.

5 Узагальнення і систематизація знань.

6. Підведення підсумків уроку  

7. Домашнє завдання: Політична економія - Бєляєв О.О.

Тема 8: 

«Особливості функціонування підприємницьких структур в агропромисловому комплексі, економічні та екологічні аспекти»

Тема програми: Система підприємництва. Підприємство у системі ринкових відносин

Тема уроку : Особливості функціонування підприємницьких структур в агропромисловому комплексі, економічні та екологічні аспекти

Освітня: -  сформувати в учнів поняття щодо особливостей функціонування підприємницьких структур в агропромисловому комплексі, економічні та екологічні аспекти

Розвиваюча: розвити в учнів інтерес до даної теми; 

Виховна: сприяти формуванню наукового світогляду та формування моральних і трудових уявлень та поглядів учнів 

Тип уроку : урок засвоєння нових знань 

Вид уроку: розповідь вчителя, усне фронтальне опитування  

Методи навчання: словесні

Основні поняття і категорії: Приватне підсобне господарство громадян, приватні сільськогосподарські підприємства, селянське (фермерське) господарство, сільськогосподарські кооперативи , акціонерні товариства,  

Дидактичне забезпечення: 

 1. Економіка (профільний рівень). 10 клас / І.Ф. Радіонова, В.В. Радченко. – Кам’янець Подільський: Аксіома, 2010. – 208 с.

2. Політична економія. Навчальний посібник/ за ред. д.е.н., проф. В.О.Рибалкіна, д.е.н., проф. В.Г. Бодрова.- Київ: Академвидав, 2007.-672с.

Міжпредметні зв'язки : Економіка підп-в, політична економія

Структура уроку: 

1. Організаційний момент

2. Перевірка д/з , актуалізація і корекція опорних знань , умінь і навичок

3. Мотивація учіння та повідомлення учням теми, мети та завдань уроку 

        4. Сприймання і усвідомлення учнями фактичного матеріалу , осмислення зв'язків і залежностей між елементами виучуваного 

5. Узагальнення і систематизація знань

6. Підсумок уроку 

Хід уроку: 

1. Організаційний момент

    Привітання , перевірка готовності аудиторії до уроку і наявності учнів на уроці 

2. Перевірка д/з , актуалізація і корекція опорних знань , умінь і навичок

Перевірка д/з : 

- назвіть основні організаційні форми підприємницької діяльності; 

- дайте характеристику та навести порівняння основним організаційно-економічним формам підприємництва; 

3. Мотивація учіння та повідомлення учням теми, мети та завдань уроку 

Завдання :

- розглянути основні види підприємств в АПК ;

- проаналізувати основні проблеми розвитку фермерських господарств

- шляхи підвищення ефективності функціонування фермерських господарств

4. Вивчення нового матеріалу 

   Економічна реформа, формування ринку, розвиток різних форм власності у сільському господарстві України визначають складні завдання, вирішення яких вимагає ділової активності, підприємливості та комерційної ініціативи. Важлива роль у розвитку комерційних засад та підприємництва на селі шляхом купівлі-продажу відводиться фермерству - новому соціально-економічному явищу, яке сприяє переходу до багатоукладного господарювання. Нині в Україні склались такі види сільськогосподарських підприємств (ферм):

   1. Приватне підсобне господарство громадян - форма виробництва, яка ґрунтується на приватній власності громадян, а також на їхній особистій праці та праці членів їх сімей і є додатковим джерелом прибутків та має споживчий характер.

   2. Приватні сільськогосподарські підприємства займаються виробництвом сільськогосподарської продукції та товарів, діють на засадах підприємництва і самоврядування, на основі об'єднання земельних наділів та технічних засобів кількох господарств.

   3. Селянське (фермерське) господарство - сімейно-трудове об'єднання жителів села, робота яких пов'язана з землеробством, особистою працею, спрямованою на виробництво товарної маси продуктів харчування, продовольства й сировини і на одержання доходів.

   4. Сільськогосподарські кооперативи - добровільні об'єднання фізичних і юридичних осіб на засадах членства, об'єднання пайових внесків, участі у спільній сільськогосподарській виробничій діяльності, а керівництво здійснюється виборними особами.

   5. Акціонерні товариства - підприємства, капітал яких утворюється за рахунок внесків його учасників (акціонерів) шляхом придбання акцій.

   Характеризуючи різні види селянських (фермерських) господарств, не можливо віддати перевагу одному з них. Кожна з розглянутих організаційних форм має як переваги, так і вади, що в конкретних умовах проявляється по-різному. За даними Міністерства статистики більшість фермерських господарств створені в рослинництві. Головними причинами згортання тваринництва є перекіс у закупівельних цінах та нестача кормів.

   Сучасний економічний стан створив чимало труднощів у аграрному секторі. Певні труднощі пов'язані з відсутністю сучасної системи матеріально-технічного постачання, сервісного і консультаційного обслуговування, ефективного механізму захисту цін на основні продовольчі товари та ін. Ослаблена фінансова допомога фермерам з боку держави. У розвитку фермерства в Україні відчуваються такі труднощі:

   * відсутність потрібного власного капіталу;

   * відсутність матеріально-технічної бази через слабку фінансову підтримку і недостатнє кредитне забезпечення;

   * дисбаланс у паритеті цін на промислову і сільськогосподарську продукцію, продукцію рослинництва і тваринництва;

   * недосконалість системи оподаткування спонукає фермерів до бартерних операцій і приховування частини виробленої продукції;

   * недостатньо сформована психологія селян до приватного господарювання;

   * низький рівень організації кооперування фермерів, створення асоціацій;

   * недосконалість правової захищеності фермерів (селян) від бюрократичного апарату держави та колективних сільськогосподарських підприємств.

   Для підвищення ефективності функціонування фермерських господарств потребують першочергового вирішення такі питання:

   * виділення фермерам земельних площ згідно з діючим законодавством;

   * надання державної підтримки у придбанні техніки, проектуванні і будівництві доріг, мереж електро- та водопостачання тощо;

   * своєчасних розрахунків з фермерами за продану державі продукцію з відповідною індексацією;

   * збільшення розмірів фермерських господарств за рахунок оренди земель та кооперування;

   * удосконалення системи оподаткування фермерів;

   * надання фермерам пільгових довгострокових та короткострокових вітчизняних та іноземних валютних кредитів під заставу майна і майбутній урожай для придбання високопродуктивної техніки, придбання племінної худоби, оборотних засобів (добрив, насіння, пестицидів та паливно-мастильних матеріалів);

   * кооперування фермерів у переробці, збуті продукції, постачанні, технічному обслуговуванні тощо;

   * інформаційне забезпечення фермерських господарств;

   * створення системи підготовки і перепідготовки фермерів;

   * організація консультаційних служб для фермерів з технологічних, економічних, юридичних питань;

   * фінансування досліджень з проблем розвитку фермерства.

   З масовою організацією фермерських (селянських) господарств аграрна економіка стане антимонопольною та конкурентноздатною. Фермерські господарства спроможні збільшити виробництво і поповнити торгівлю продуктами харчування і тим самим зробити вагомий внесок у вирішення національної продовольчої проблеми. Зрозуміло, високотоварні, конкурентноздатні господарства будуть сформовані за сприятливих умов за певний час, але саме в наш час закладаються економічні, законодавчі, нормативні, організаційні підвалини агробізнесу.

5 Узагальнення і систематизація знань.

6. Підведення підсумків уроку  

7. Домашнє завдання: Політична економія - Бєляєв О.О.

Тема 9:

«Підприємство. Види, форми підприємств, їх розвиток у системі ринкових відносин.»

Тема програми: Система підприємництва. Підприємство  у системі  ринкових відносин

Тема уроку: Підприємство. Види, форми підприємств, їх розвиток у системі ринкових відносин.

Мета:

Освітня: - перевірити ступінь засвоєння учнями пройденого матеріалу ; сформувати в учнів поняття щодо сутності понятя підприємство, його видів , форм та розвитку у системі ринкових відносин.

Мета:

Розвиваюча: розвити в учнів інтерес до даної теми;

Виховна: сприяти формуванню наукового світогляду та формування моральних і трудових уявлень та поглядів учнів

Тип уроку : комбінований урок 

Вид уроку: розповідь вчителя

Методи навчання: словесні

Основні поняття та категорії: підприємство, державні підприємства, колективні трудові підприємства, приватно-капіталістичні, колективні капіталістичні підприємства , індивідуальні підприємства, сімейні підприємства, спільні підприємства

Дидактичне забезпечення:

1            Економіка (профільний рівень). 10 клас / І.Ф. Радіонова, В.В. Радченко. – Кам’янець Подільський: Аксіома, 2010. – 208 с.

2            С.В. Мочерний, Я.С. Мочерна. Політична економія. К.: Знання, 2007

Міжпредметні зв'язки : Економіка , політична економія

Структура уроку :

1.     Організаційни момент

2.     Перевірка виконання учнями Д/З

3.     Перевірка раніше засвоєних знань

4.     Повідомлення теми, мети, завдань уроку, мотивація учіння

5.     Сприймання і усвідомлення учнями нового матеріалу

6.     Осмислення, узагальнення і систематизація знань

7.     Підведення підсумків

8.     Д/З

Хід уроку:

1. Організаційний момент

    Привітання , перевірка готовності аудиторії до уроку і наявності учнів на уроці

       2. Перевірка виконання учнями Д/З

       3. Перевірка раніше засвоєних знань

Самостійна робота з наступних тем:    Сутність підприємництва, особисті й суспільні інтереси в підприємництві, Організаційно-економічні форми  підприємництва

4. Мотивація учіння та повідомлення учням теми, мети та завдань уроку

Завдання:

1. Перевірити ступінь засвоєння учнями пройденого матеріалу

2.  розгялянути сутність поняття підприємництво

3. проаналізувати основні види підприємств;

4. розглянути основні організаційні форми підприємств

5. проаналізувати процес розвитку підприємств у системі ринкових відносин.

5. Вивчення нового матеріалу

Підприємство - самостійний суб'єкт, який здійснює науково-дослідну та конструкторську діяльність, забезпечує планомірно організоване виробництво товарів і послуг, займається їх реалізацією з метою привласнення доходу

Залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

1) приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);

2) підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

3) комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

4) державне підприємство, що діє на основі державної власності;

5) підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності).

Залежно від способу створення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство створюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, у тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Підприємства залежно від кількості працівників та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік можуть бути віднесені до малих підприємств, середніх або великих підприємств.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік не перевищує п’ятдесяти осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної п’ятистам тисячам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працівників за звітний (фінансовий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну п’яти мільйонам євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Середніми визнаються всі інші підприємства.

6. Узагальнення і систематизація знань.

       7. Підведення підсумків уроку 

8. Домашнє завдання:  С.В. Мочерний, Я.С. Мочерна. Політична економія. К.: Знання, 2007 с. 266-282

Самостійна робота:

1 варіант

Особливості функціонування підприємницьких структур в агропромисловому комплексі

2 варіант

Сутність підприємництва

Тема 10: 

«Витрати виробництва. Собівартість продукції та шляхи її зниження»

Тема програми: Витрати виробництва і собівартість продукції. Ціна та ціноутворення. Прибуток та система оподаткування прибутків підприємств

Тема уроку : Витрати виробництва. Собівартість продукції та шляхи її зниження 

Освітня: -  сформувати в учнів поняття щодо витрат виробництва, собівартості продукції та шляхів її зниження 

Розвиваюча: розвити в учнів інтерес до даної теми; 

Виховна: сприяти формуванню наукового світогляду та формування моральних і трудових уявлень та поглядів учнів 

Тип уроку : урок засвоєння нових знань 

Вид уроку: розповідь вчителя, усне фронтальне опитування  

Методи навчання: словесні

Основні поняття і категорії: витрати виробництва , економічні витрати, бухгалтерські витрати, внутрішні витрати, зовнішні витрати, прості витрати, комплексі витрати, основні витрати, накладні витрати, прямі витрати, непрямі витрати, прогресивні витрати, регресивні витрати, постійні витрати, змінні витрати, собівартість продукції, планова собівартість, технологічна собівартість, цехова собівартість, виробнича собівартість

Дидактичне забезпечення: 

 1. Економіка (профільний рівень). 10 клас / І.Ф. Радіонова, В.В. Радченко. – Кам’янець Подільський: Аксіома, 2010. – 208 с.

2. Політична економія. Навчальний посібник/ за ред. д.е.н., проф. В.О.Рибалкіна, д.е.н., проф. В.Г. Бодрова.- Київ: Академвидав, 2007.-672с.

Міжпредметні зв'язки : управлінський облік,  політична економія

Структура уроку: 

1. Організаційний момент

2. Перевірка д/з , актуалізація і корекція опорних знань , умінь і навичок

3. Мотивація учіння та повідомлення учням теми, мети та завдань уроку 

        4. Сприймання і усвідомлення учнями фактичного матеріалу , осмислення зв'язків і залежностей між елементами виучуваного 

5. Узагальнення і систематизація знань

6. Підсумок уроку 

Хід уроку: 

1. Організаційний момент

    Привітання , перевірка готовності аудиторії до уроку і наявності учнів на уроці 

2. Перевірка д/з , актуалізація і корекція опорних знань , умінь і навичок

Перевірка д/з : 

1. дайте визначення поняттю підприємництво

2. проаналізуйте основні види підприємств; 

3. назвіть основні організаційні форми підприємств

4. процес розвитку підприємств у системі ринкових відносин.

3. Мотивація учіння та повідомлення учням теми, мети та завдань уроку 

Завдання :

- розглянути сутність поняття витрати виробництва; 

- проаналізувати основні види витрат; 

- розглянути сутність поняття собівартість продукції; 

- розглянути основні види собівартості 

4. Вивчення нового матеріалу 

   В процесі своєї діяльності підприємство здійснює матеріальні та грошові витрати. Залежно від ролі, яку вони відіграють у процесі відтворення, їх поділяють на три групи:

1.Витрати, пов'язані з основною діяльністю підприємства. Це витрати на виробництво або реалізацію продукції, так звані поточні витрати, які відшкодовуються за рахунок виручки від реалізації продукції (послуг).

2.Витрати, пов'язані з інвестиційною діяльністю, тобто на розширення та оновлення виробництва. Одноразові витрати на просте та розширене відтворення основних фондів, приріст оборотних коштів та формування додаткової робочої сили для нового виробництва. Джерелами фінансування цих витрат є амортизаційні відрахування, прибуток, емісія цінних паперів, кредити тощо.

3.Витрати на соціальний розвиток колективу (соціально-культурні, оздоровчі, житлово-побутові та інші потреби). Ці витрати не пов'язані з процесом виробництва, а тому джерелом їх фінансування є прибуток.

Найбільшу питому вагу у загальному обсязі витрат підприємства мають витрати на виробництво.

Розрізняють витрати економічні та бухгалтерські. Економічні витрати--це всі види виплат постачальникам за сировину та матеріальні ресурси. Ці витрати складаються із зовнішніх (явних) та внутрішніх (неявних або імпліцитних). Зовнішні витрати — це платежі постачальникам матеріальних ресурсів, виплата заробітної плати, нараху­вання амортизації тощо. Ця група витрат і становитиме бухгалтерські витрати, які фактично відповідають витратам наших підприємств.

Внутрішні витрати мають неявний, імпліцитний характер, оскільки відображають використання ресурсів, що належать власнику підприємства у вигляді землі, приміщень, активів тощо, за які він формально не платить. Підприємець фактично здійснює ці витрати, але не в явній формі, не в грошовій. 

Поняття "економічні витрати" є загальноприйнятим, бухгалтерські — обчислюються на практиці для визначення реальної суми фактично здійснених витрат, оподаткованого прибутку тощо.

Розрізняють витрати на одиницю продукції та загальні витрати на весь обсяг виготовленої продукції (наданих послуг).

При плануванні, обліку та аналізі витрати класифікують за різними ознаками. Основними з них є ступінь однорідності, економічна роль у формуванні собівартості, спосіб обчислення на окремі види продукції, зв'язок з обсягом виробництва, час виникнення та обчислення.

Залежно від ступеня однорідності витрати поділяються на прості (елементні) та комплексні. Прості (елементні) — це витрати однорідні за економічним змістом (сировина, основні матеріали, заробітна плата). Комплексні витрати різнорідні за своїм складом, вони охоплюють кілька економічних елементів (витрати на утримання та експлуатацію машин, загальновиробничі, втрати від браку тощо).

За економічною роллю у формуванні собівартості продукції витрати поділяють на основні та накладні: основнівитрати безпосередньо пов'язані з процесом виготовлення виробів і утворюють їх головний речовий зміст. Це витрати на сировину, основні матеріали, технологічне паливо та енергію, заробітну плату основних виробничих робітників. З допомогою накладних витратстворюються необхідні умови для функціонування виробництва, його організації, управління, обслуговування (загальновиробничі витрати).

За способом обчислення на окремі види продукції витрати поділяються на прямі та непрямі. Прямі витратибезпосередньо відносять на собівартість виготовлення конкретного виду продукції і можуть бути розраховані на її одиницю прямо (матеріали, паливо, заробітна плата). Непрямі витрати пов'язані з виготовленням різних видів продукції, в цьому разі не можна безпосередньо обчислити витрати на окремі види продукції (загальновиробничі витрати, витрати на утримання та експлуатацію машин тощо). Непрямі витрати розподіляються на окремі види продукції пропорційно визначеній базі. Зростання частки прямих витрат у загальній сумі підвищує точність обчислення витрат на одиницю продукції.

Залежно від зв'язку з обсягом виробництва витрати поділяють на постійні та змінні. Постійні витрати - - це такі, абсолютна величина яких у даний період при зміні обсягу виробництва в певних межах не змінюється. При істотних змінах обсягів виробництва, наслідком яких є зміни виробничої та організаційної структури підприємства, величина постійних витрат змінюється стрибкоподібне, після чого вона знову залишається постійною. Це витрати на утримання й експлуатацію будівель, споруд, управління цехом, орендна плата. До постійних витрат відносять також витрати, які неістотно змінюються внаслідок зміни обсягів виробництва, тому їх називають умовно-постійними.

Змінні витрати -- це такі витрати, величина яких у даний період безпосередньо залежить від обсягу виробництва. У свою чергу, змінні витрати поділяють на пропорційні, прогресивні і регресивні.

Пропорційні змінні витрати змінюються прямо пропорційно до обсягу виробництва (коефіцієнт пропорційності дорівнює одиниці). Це витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну заробітну плату.

Прогресивні змінні витратизростають у відносно більшій пропорції, ніж обсяг виробництва (коефіцієнт пропорційності більший за одиницю). До них можна віднести витрати на відрядно-прогресивну оплату праці.

Регресивні змінні витратизмінюються у відносно меншій пропорції, ніж виробництво (коефіцієнт пропорційності менший за одиницю). До цих витрат належать витрати на експлуатацію машин та устаткування, його ремонт, інструмент тощо.

Залежно від часу виникнення витрати можуть бути поточними, одноразовими, майбутніми. Поточні витратиздійснюються щоденно в даному періоді, одноразові - - це разові витрати, що здійснюються не частіше як один раз на місяць. Майбутні витрати — це витрати, на які резервуються кошти в кошторисно-нормативному порядку (оплата відпусток, сезонні витрати та ін.).

Собівартість продукції - - це виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку і випуск продукції (робіт, послуг). Собівартість характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві, оскільки в ній відображаються рівень організації вироб ничого процесу, технічний рівень, продуктивність праці та ін. Чим краще працює підприємство, ефективніше використовує виробничі ресурси, тим нижча собівартість продукції (робіт, послуг).

До собівартості продукції (робіт, послуг) входять витрати на підготовку, освоєння та обслуговування виробництва, охорону праці й безпеку праці, оплату праці та підготовку кадрів, інші витрати.

Залежно від часу розрахунку розрізняють: планову собівартість,яку визначають перед початком планового періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів та цін на ресурси, що склались на момент складання плаїгу; фактичну собівартість, яка відображає фактичні витрати на виробництво продукції за даними бухгалтерського обліку; нормативну собівартість, що відбиває витрати на виробництво та реалізацію продукції, розраховані на основі поточних норм витрат ресурсів; кош­торисну собівартість, яка характеризує витрати на окремий виріб або замовлення, що виконується в разовому порядку.

Залежно від обсягу витрат, що входять до собівартості, розрізняють технологічну, цехову, виробничу собівартість.

Технологічна собівартість включає витрати, пов'язані з технологічним процесом виготовлення продукції. Цехова собівартістьохоплює витрати цехів на виготовлення продукції. Виробнича собівартість — це витрати підприємства, пов'язані з процесом виробництва продукції. Фактично виробнича собівартість збігається з цеховою собівартістю.

За тривалістю розрахункового періоду розрізняють собівартість місячну, квартальну, річну, а також індивідуальну собівартість і серед-ньогалузеву. Індивідуальна собівартість відбиває витрати на виготовлення продукції в умовах окремого конкретного підприємства, середньо-галузева — відображає витрати на виготовлення однотипної продукції в середньому по галузі.

Індивідуальна собівартість використовується для планування, аналізу та порівняння витрат виробництва окремих підприємств, середньо-галузева — головним чином для ціноутворення.

5 Узагальнення і систематизація знань.

6. Підведення підсумків уроку  

7. Домашнє завдання: С.В. Мочерний, Я.С.Мочерна. Політична економія, с 150-169

Тема 11: 

«Поняття про ціни, їх види, фактори підвищення та особливості регулювання»

Тема програми: Витрати виробництва і собівартість продукції. Ціна та ціноутворення. Прибуток та система оподаткування прибутків підприємств

Тема уроку : Поняття про ціни, їх види, фактори підвищення та особливості регулювання

Освітня: -  сформувати в учнів поняття щодо сутності цін, їх видів, факторів підвищення та особливостей регулювання

Розвиваюча: розвити в учнів інтерес до даної теми; 

Виховна: сприяти формуванню наукового світогляду та формування моральних і трудових уявлень та поглядів учнів 

Тип уроку : урок засвоєння нових знань 

Вид уроку: розповідь вчителя, усне фронтальне опитування  

Методи навчання: словесні

Основні поняття і категорії: 

Дидактичне забезпечення: 

 1. Економіка (профільний рівень). 10 клас / І.Ф. Радіонова, В.В. Радченко. – Кам’янець Подільський: Аксіома, 2010. – 208 с.

2. Політична економія. Навчальний посібник/ за ред. д.е.н., проф. В.О.Рибалкіна, д.е.н., проф. В.Г. Бодрова.- Київ: Академвидав, 2007.-672с.

Міжпредметні зв'язки : політична економія, мікроекономіка, економіка підприємств

Структура уроку: 

1. Організаційний момент

2. Перевірка д/з , актуалізація і корекція опорних знань , умінь і навичок

3. Мотивація учіння та повідомлення учням теми, мети та завдань уроку 

        4. Сприймання і усвідомлення учнями фактичного матеріалу , осмислення зв'язків і залежностей між елементами виучуваного 

5. Узагальнення і систематизація знань

6. Підсумок уроку 

Хід уроку: 

1. Організаційний момент

    Привітання , перевірка готовності аудиторії до уроку і наявності учнів на уроці 

2. Перевірка д/з , актуалізація і корекція опорних знань , умінь і навичок

Перевірка д/з : 

1. дайте визначення поняттю витрати виробництва; 

2. назвіть основні види витрат; 

3. дайте визначення поняттю собівартість продукції; 

4.  основні види собівартості 

3. Мотивація учіння та повідомлення учням теми, мети та завдань уроку 

Завдання :

- розглянути сутність поняття ціна

- проаналізувати основні функції цін;

- розглянути основні види цін ;

- проаналізувати основні ціноутворюючі фактори 

4. Вивчення нового матеріалу 

   

Ціна є грошовим вираженням вартості товару. Роль ціни полягає в тому, що вона повинна покривати витрати на виробництво товарів (послуг) і приносити товаровиробнику гарантований прибуток, забезпечуючи справедливий рівень рентабельності. Функції цін:

1) вимірювально-інформаційна функція полягає у вираженні в єдиній грошовій формі різних за своєю натуральною формою товарів (послуг).

Ціна є критеріальним орієнтиром при обґрунтуванні підприємством рішення щодо доцільності і вигідності виробництва визначеного виду товарів (послуг), а також щодо розширення чи скорочення виробництва;

2) розподільна функція передбачає, що за її допомогою здійснюється перерозподіл доходів між товаровиробником і споживачем;

3) стимулююча функція полягає в тому, що ціна має інтенсифікувати виробництво, спрямовуючи його на залучення додаткового капіталу для розширення та розбудови діяльності підприємства;

4) регулююча функція полягає в тому, що ціна коригує попит і пропозицію товарів на ринку, а також визначає взаємини між споживачами і виробниками на рівні встановлення рівноважної ціни.

В практиці ціноутворення існує досить розгалужена класифікація цін: • за обсягами реалізації продукції виділяють оптові і роздрібні ціни;

- за якістю виготовленої продукції розрізняють ціни для товарів вищої якості, першого сорту, другого сорту тощо;

- за часом дії розрізняють постійні, тимчасові (на освоювану продукцію), сезонні ціни (відповідно до пори року);

- за територіальною ознакою виділяють єдині (загальнодержавні), місцеві, світові ціни тощо;

- за ступенем урахування в ціні транспортних витрат (франкування цін) розрізняють тринадцять базисів постачання, зібраних в чотири групи:

"Е" - термін - EX Works (продавець передає товар покупцю на своїй території).

"F" - терміни - FCA, FAS і FOB (продавець зобов'язаний доставити товар перевізнику, визначеному покупцем);

"С" - терміни - CFR, CIF, CPT і СІР (продавець повинен укласти контракт на перевезення без прийняття на себе ризиків втрати або ушкодження товару або додаткових витрат внаслідок подій, що мають місце після відвантаження і відправлення);

"D" - терміни - DAF. DES, DEQ, DDU і DDP (продавець повинен нести всі витрати і ризики, необхідні для доставки товару в країну призначення.

Отже, ціна має враховувати корисність товарів чи суму якісних властивостей, заради яких цей товар придбавається.

За ступенем визначеності розрізняють визначені ціни та ціни, що визначаються.

Під визначеною ціною розуміють фіксовану вартість товару.

Під ціною, що визначається, розуміють непряме посилання на умови обчислення ціни до моменту здійснення платежу.

За способом фіксації ціни бувають: тверді, періодично тверді, рухливі та плаваючі.

Тверда ціна встановлюється в момент укладення контракту, вона не підлягає зміні протягом усього терміну його дії і не запежить від періодичності постачання то* вару (послуги).

Періодично тверді ціни на товар передбачають встановлення певної фіксованої суми, дійсної на визначений період часу.

Рухлива ціна - це ціна, яка переглядається, якщо ринкова ціна певного товару до моменту його постачання зміниться. Рухливі ціни, на відміну від періодично твердих, за умов істотних змін на ринку передбачають перегляд і коригування на певний відсоток.

Плаваюча ціна - це ціна, обчислена шляхом перегляду базисної ціни з урахуванням змін виробничих витрат в період укладання угод (формування портфелю замовлень).

За ступенем оприлюднення розрізняють опубліковані ціни, до яких відносяться довідкові ціни, біржові котирування, ціни аукціонів, ціни фактичних угод, ціни пропозицій окремих фірм та розрахункові ціни.

Коли йдеться про продаж унікального товару, який раніше на ринок не постачався і який надто складно порівняти з аналогами, застосовується розрахункова ціна. При її обчисленні враховуються технічні й комерційні умови замовлення, наводиться порівняння з аналогічними товарами.

Основними ціноутворюючими факторами є величина і динаміка попиту та пропонуван-ня продукції. Ринок та попит встановлюють верхню границю рівня цін, а витрати—нижній. Кінцеві споживачі та закупщики промислових товарів врівноважують ціну на товари та види послуг із врахуванням отриманої вигоди від можливості мати чи користуватися товаром чи послугою. Проте степінь свободи формування продавцем ціни змінюється в залежності від типу ринку. Економісти виділили чотири типів ринків, кожний із яких вказує на свої вимоги в ціноутворенні. Явище у світі рідкісне, однак цілком реальне, коли монополістом виступає державна організація або компанія з товаром-новинкою, аналога якому поки що немає. Йдеться про чисту монополію. У цій ситуації організація поводить себе по-різному. Може відпускати продукцію за ціною, нижчою за собівартість. Покриває збитки за рахунок дотацій з бюджету, що має місце при продажу деяких контролюючих державою промислових товарів. Допускається варіант, коли держава чи сама фірма встановлює певну мінімальну або так звану справедливу норму прибутку. Це дає змогу забезпечувати нормальну роботу виробничих структур. Зустрічається варіант, коли фірма-монополіст встановлює високу ціну (аби лише сприйняв її ринок), одержуючи прибуток. Трапляється це рідко, адже через податки держава обмежує встановлення високої ціни, та й конкуренти завжди напоготові—тут же почнуть пропонувати ідентичні товари за нижчою ціною. Отже, чиста монополія має місце на ринку одного продавця. Різновидом монополій є урядова монополія, торгівельнорегулююча монополія та торгівельно-нерегулююча монополія.

5 Узагальнення і систематизація знань.

6. Підведення підсумків уроку  

7. Домашнє завдання: С.В. Мочерний, Я.С.Мочерна. Політична економія, с 150-169

Тема 12:

«Економічна природа прибутку. Його види, розподіл та використання. Фактори, що впливають на підвищення прибутковості підприємства»

Тема програми: Витрати виробництва і собівартість продукції. Ціна та ціноутворення. Прибуток та система оподаткування прибутків підприємств

Тема уроку : Економічна природа прибутку. Його види, розподіл та використання. Фактори, що впливають на підвищення прибутковості підприємства.

Освітня: -  сформувати в учнів поняття щодо економічної природи прибутку, його видів, розподілу та використання, факторів, що впливають на підвищення прибутковості підприємства.

Розвиваюча: розвити в учнів інтерес до даної теми;

Виховна: сприяти формуванню наукового світогляду та формування моральних і трудових уявлень та поглядів учнів

Тип уроку : урок засвоєння нових знань

Вид уроку: розповідь вчителя, усне фронтальне опитування 

Методи навчання: словесні

Основні поняття і категорії: прибуток, рентабельність, норма прибутку, балансовий прибуток, чистий прибуток, економічний прибуток

Дидактичне забезпечення:

 1. Економіка (профільний рівень). 10 клас / І.Ф. Радіонова, В.В. Радченко. – Кам’янець Подільський: Аксіома, 2010. – 208 с.

2. Політична економія. Навчальний посібник/ за ред. д.е.н., проф. В.О.Рибалкіна, д.е.н., проф. В.Г. Бодрова.- Київ: Академвидав, 2007.-672с.

Міжпредметні зв'язки : політична економія, мікроекономіка, економіка підприємств

Структура уроку:

1. Організаційний момент

2. Перевірка д/з , актуалізація і корекція опорних знань , умінь і навичок

3. Мотивація учіння та повідомлення учням теми, мети та завдань уроку

        4. Сприймання і усвідомлення учнями фактичного матеріалу , осмислення зв'язків і залежностей між елементами виучуваного

5. Узагальнення і систематизація знань

6. Підсумок уроку

Хід уроку:

1. Організаційний момент

    Привітання , перевірка готовності аудиторії до уроку і наявності учнів на уроці

2. Перевірка д/з , актуалізація і корекція опорних знань , умінь і навичок

Перевірка д/з :

1. Ціна та її  основні функції;

2.     Основні види цін ;

3.     Основні ціноутворюючі фактори

3. Мотивація учіння та повідомлення учням теми, мети та завдань уроку

Завдання :

-         розглянути сутність поняття прибуток ;

-         проаналізувати основні види прибутку;

-         навести формулу розрахунку величини прибутку;

-         проаналізувати основні чинниками, які впливають на норму прибутку;

4.     Вивчення нового матеріалу

   Прибуток — кінцева мета і рушійний мотив ринкової економіки, головний стимул і основний показник ефективності функціонування будь-якого підприємства (фірми).

 На практиці прибуток розраховується як залишок після вирахування витрат виробництва з обсягу продажів.

Види прибутку

 Виокремлюють кілька видів прибутку. Основні з них: балансовий (бухгалтерський) та чистий прибуток. Балансовий (бухгалтерський, або обліковий) прибуток обчислюють як різницю між валовою виручкою від реалізованої продукції та витратами на її виробництво і реалізацію. Чистий прибуток — це частка балансового (загального) прибутку підприємства, що залишилась в його розпорядженні після сплати податків, рентних та інших платежів до бюджету, а також процентів за кредити.

 У навчальній літературі також виділяють категорію «економічний прибуток» як різницю між загальною виручкою підприємства і всіма витратами (явними, неявними, включаючи й нормальний прибуток підприємця). Таким чином, економічний прибуток — це дохід, отриманий понад нормальний прибуток. Під останнім розуміється мінімальний дохід підприємця, який необхідний для залучення й утримання відповідного ресурсу в даному виробничому процесі. Так, до нормального прибутку належать: процент на власний капітал, орендна плата, яку можна було б отримати, доходи від продажу власних послуг праці та ін.

Найсуттєвішим чинником збільшення підприємницького доходу є економія на зовнішніх ресурсах завдяки їх раціональному використанню. Усі фактори, які впливають на динаміку підприємницького доходу, можна поділити на дві великі групи. Перша — ті, які безпосередньо визначаються діяльністю підприємця: ефективність використання всіх наявних ресурсів, зростання капі-таловіддачі та продуктивності праці, знання ринкової ситуації та ін. Друга група — це ті, що не залежать (або мало залежать) від діяльності підприємця: сукупний попит споживачів на товари, кон’юнктура ринку, розмір податків, величина банківського процента та орендної плати тощо.

 Характеристика підприємницького доходу передбачає не лише аналіз його з точки зору походження. Важливо розглядати цей дохід за критерієм використання. Це дає підстави для поділу його на дві частини: на підприємницький дохід, що використовується для нагромадження, та підприємницький дохід для особистого (сімейного) споживання підприємцем. Зрозуміло, що підприємець, зацікавлений в постійному зростанні свого капіталу, значну частину свого підприємницького доходу направлятиме у виробництво у вигляді додаткових ресурсів (інвестицій).

 У західній літературі будь-який дохід на капітал часто називають процентом на капітал, або прибутком. З точки зору марксистської методології, прибуток і процент — це специфічні форми додаткової вартості, які приховують неоплачену працю робітників. Західні ж теоретики обмежуються лише аналізом ринку і не складають політичних висновків. Прибуток розглядається ними як результат дії багатьох факторів сфер виробництва, розподілу та обігу.

 Величину (масу — М) прибутку (р), за Марксом, можна розглядати як функцію, узгоджену з розміром капіталу, що визначається залежно від норми прибутку (р1). Остання засвідчує процентне відношення прибутку до авансованого капіталу:

 При цьому маса прибутку (Мр) дорівнює добутку норми прибутку на авансовий капітал ( ).

 За сучасної ринкової економіки прибуток та його норма характеризують ефективність використання всього капіталу або ступінь його прибутковості. Нині щорічна середня норма прибутку великих корпорацій у розвинутих країнах Заходу становить 8—10 %. На думку західних вчених-економістів, прибуток зростає насамперед не за рахунок розширення масштабів виробництва, а за рахунок збільшення його норми.

 Оскільки прибуток, як зазначають автори підручника «Основи економічної теорії: політекономічний аспект», є фактично різницею між загальною виручкою від реалізації продукції та її повною собівартістю, то абсолютна величина (маса) прибутку прямо пропорційна кількості виробленої та реалізованої продукції*2. Зростання прибутку забезпечується передусім зменшенням її собівартості, про основні шляхи зниження якої вже йшлося.

 У вітчизняній бухгалтерсько-аналітичній практиці, щоб обчислити прибутковість підприємства, зіставляють прибуток з витратами підприємства (собівартістю) або з вартістю виробничих фондів підприємства (основних фондів і оборотних засобів). Такі порівняння (в процентах) характеризують рентабельність (дохідність).

 Існує два варіанти визначення норми рентабельності. Перший: якщо прибуток відносять до собівартості продукції (в процентному виразі), то визначають норму рентабельності продукції. Даний показник дає можливість визначити, яка продукція є прибутковішою, тобто вигіднішою для виробництва. Зрозуміло, що при цьому собівартість має відповідати витратам виробництва на основі рівноважних цін.

 Як відомо, ринкова ціна є одним з основних інструментів, за допомогою якого знаходять вартісні відображення обсягів ресурсів, котрі використовують виробник і споживач, щоб реалізувати один ресурс і дістати інший для альтернативного (прибутковішого) їх використання. Це сприяє раціональному використанню ресурсів.

 Другий варіант — це процентний вираз відношення прибутку до суми вартості основних вироб ничих фондів і оборотних засобів, що характеризує рентабельність підприємства.

 Перший варіант рентабельності, по суті, демонструє відношення прибутку до використаних факторів, другий — характеризує відношення прибутку до авансованого капіталу (фондів). Таким чином, останній варіант показує не тільки рентабельність підприємства, а й норму прибутку.

 Головними чинниками, які впливають на норму прибутку, слід вважати:

- величину маси прибутку;

-структуру авансованих на виробництво факторів (засобів) як у грошовій, так і натуральній формах;

- економію витрат на засобах виробництва.

На норму прибутку впливають і масштаби виробництва. Практика показує, що в багатьох галузях великі підприємства мають пріоритет перед малими. Їх переваги досягаються за рахунок поточного масового виробництва, поглиблення поділу праці, більших можливостей впровадження досягнень НТП.

 Високі прибутки змушують капітали мігрувати з однієї галузі в іншу. За сучасних умов інтернаціоналізації господарського життя, коли національні межі стали завузькими для високопродуктивного виробництва, капітали, а за ними і робоча сила вільно переміщуються з країни в країну. Все це позначається на структурі інтернаціональної економіки, трансформує її. Тому проблема доходів і прибутку стає ще актуальнішою і привертає до себе увагу не лише практиків, а й теоретиків.

5 Узагальнення і систематизація знань.

6. Підведення підсумків уроку 

7. Домашнє завдання: Політична економія - Бєляєв О.О.

Тема 13:

«Система оподаткування прибутків підприємства. Пільги при оподаткуванні прибутків»

Тема програми: Витрати виробництва і собівартість продукції. Ціна та ціноутворення. Прибуток та система оподаткування прибутків підприємств

Тема уроку: Система оподаткування прибутків підприємства. Пільги при оподаткуванні прибутків.

Мета:

Освітня: - перевірити ступінь засвоєння учнями пройденого матеріалу ; сформувати в учнів поняття щодо системи оподаткування прибутків підприємства, пільг при оподаткуванні прибутків

Мета:

Розвиваюча: розвити в учнів інтерес до даної теми;

Виховна: сприяти формуванню наукового світогляду та формування моральних і трудових уявлень та поглядів учнів

Тип уроку : комбінований урок 

Вид уроку: розповідь вчителя

Методи навчання: словесні

Основні поняття та категорії: податки , резиденти, нерезиденти, прибуток, валовий дохід, валові витрати, амортизація , податкові пільги

Дидактичне забезпечення:

1            Економіка (профільний рівень). 10 клас / І.Ф. Радіонова, В.В. Радченко. – Кам’янець Подільський: Аксіома, 2010. – 208 с.

2            С.В. Мочерний, Я.С. Мочерна. Політична економія. К.: Знання, 2007

Міжпредметні зв'язки : Економіка , політична економія

Структура уроку :

1.     Організаційни момент

2.     Перевірка виконання учнями Д/З

3.     Перевірка раніше засвоєних знань

4.     Повідомлення теми, мети, завдань уроку, мотивація учіння

5.     Сприймання і усвідомлення учнями нового матеріалу

6.     Осмислення, узагальнення і систематизація знань

7.     Підведення підсумків

8.     Д/З

Хід уроку:

1. Організаційний момент

    Привітання , перевірка готовності аудиторії до уроку і наявності учнів на уроці

       2. Перевірка виконання учнями Д/З

       3. Перевірка раніше засвоєних знань

Самостійна робота з наступних тем:    

Витрати виробництва. Собівартість продукції та шляхи її зниження

Поняття про ціни, їх види, фактори підвищення та особливості регулювання

Економічна природа прибутку. Його види, розподіл та використання. Фактори, що впливають на підвищення прибутковості підприємства.

4. Мотивація учіння та повідомлення учням теми, мети та завдань уроку

Завдання:

- охарактеризувати суб'єкт та об'єкт оподаткування;

- навести основні складники валових доходів та витрат;

- навести ставку оподаткування ;

- проаналізувати сутність податкових пільг

5. Вивчення нового матеріалу

Платниками податку є:

 · Резиденти: підприємницькі та непідприємницькі юридичні особи, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку як на території України, так і за її межами. · Нерезиденти - фізичні чи юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи з джерелом їх походження з України, за винятком установ та організацій, що мають дипломатичний статус або імунітет згідно з міжнародними договорами України або законом. · Філії, відділення та інші відокремлені підрозділи платників податку - резидентів розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади.  · Постійні представництва нерезидентів, які отримують доходи з джерел їх походження з України. Постійне представництво до початку своєї господарської діяльності стає на облік в податковому органі за своїм місцезнаходженням у порядку, встановленому центральним податковим органом України. Постійне представництво, яке розпочало свою господарську діяльність до реєстрації у податковому органі, вважається таким, що ухиляється від оподаткування, а одержані ним прибутки вважаються прихованими від оподаткування.

 Об'єктом оподаткування є прибуток.

 Прибуток – це: валовий дохід – валові витрати – амортизаційні відрахування.

 Валовий доход – це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і за її межами.

 Валовий доход включає:

 1. Загальні доходи від продажу товарів (робіт, послуг).  2. Доходи від здійснення банківських, страхових та інших операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами. 3. Доходи від спільної діяльності.   4. дивіденди, отримані від нерезидентів, 5. доходи від здійснення операцій лізингу (оренди).  6. суми безповоротної фінансової допомоги  7. сум неустойки (штрафів чи пені), фактично одержаних за рішенням сторін договору або за рішенням відповідних державних органів, суду; 8 . доходи, отримані з інших джерел.

 Не включаються до складу валового доходу:

 1. Суми податку на додану вартість, отримані (нараховані) платником податку на додану вартість, нарахованого на вартість продажу товарів (робіт, послуг), за винятком випадків, коли підприємство-продавець не є платником податку на додану вартість. 2. Суми коштів або вартість майна, отримані платником податку за рішенням суду або внаслідок задоволення претензій у порядку, встановленому законодавством як компенсація прямих витрат або збитків, понесених таким платником податку в результаті порушення його прав та інтересів, що охороняються законом.  3. Суми коштів у частині надмірно сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів), що повертаються або мають бути повернені платнику податку з бюджетів.                  4. Суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові внески, згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи. 5. Кошти або майно, які повертаються власнику корпоративних прав, емітованих юридичною особою, після повної і кінцевої ліквідації такої юридичної особи-емітента або після закінчення договору про спільну діяльність, але не вище номінальної вартості акцій (часток, паїв).

6. Інші надходження, прямо визначені нормами Закону про оподаткування прибутку підприємств.

 Валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

 До складу валових витрат включаються:

 1. Суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.  2. Суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов'язкових платежів), установлених Законом України "Про систему оподаткування", (крім тих, що прямо не визначені у переліку податків, зборів (обов'язкових платежів), визначених зазначеним Законом).  3. Суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів. 4. Інші витрати, прямо визначені нормами Закону про оподаткування прибутку підприємств.

 Не включаються до складу валових витрат витрати на:

 1. Потреби, не пов'язані з веденням основної діяльності, а саме: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків ; придбання лотерей, участь в азартних іграх; фінансування особистих потреб фізичних осіб.

 2. Придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт та інші поліпшення основних фондів.

 3. Сплату податку на прибуток підприємств, податку на нерухомість; сплату податку на додану вартість , включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання, сплату податків на доходи фізичних осіб, які відраховуються за рахунок сум виплат таких доходів згідно із законом України про оподаткування доходів фізичних осіб.

 4.Інше.

 Під терміном "амортизація" основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

  Прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою 25 відсотків до об'єкта оподаткування .

Одним з дійових важелів регулювання соціально-економічних процесів, що відбуваються в державі, є податкові пільги. Податкові _пільги — це часткове або повне звільнення фізичних чи юридичних осіб від податків. Вони є одним з елементів податкової політики і переслідують як економічні, так і соціальні цілі. Використовуючи податкові пільги, держава регулює певні економічні процеси і забезпечує соціальний захист окремих груп населення. Перелік податкових пільг визначається законами України та інструкціями Міністерства фінансів України про порядок нарахування та сплати тих чи інших податків. Найпоширенішими видами податкощх пільг є:

- повне  або  часткове  звільнення  від  сплати  деяких податків;- податкові скидки для окремих підприємств, галузей,регіонів;- неоподатковуваний мінімальний рівень прибутків;- виключення з оподатковуваних прибутків деяких витрат платників податків;- повернення  раніше  сплачених  податків   (податкова амністія).

Пільги можливі й потрібні, якщо вони мають цілеспрямований характер — стимулюють інвестиційну та інноваційну діяльність, сприяють виконанню загальнодержавних програм, і мова може йти тільки про пільгові податкові ставки, встановлені на якийсь термін. Причому, по-перше, надання таких пільг має бути виваженим процесом, а по-друге — одночасно вирішувати питання про компенсаційні заходи щодо доходної частини бюджету .

6. Узагальнення і систематизація знань.

       7. Підведення підсумків уроку 

8. Домашнє завдання:  Політична економія - Бєляєв О.О.

Самостійна робота:

1 варіант

1. Дайте визначення поняттю витрати , собівартість

2. Назвіть основні види прибутку

2 варіант

1. Дайте визначення поняттю постійні та змінні витрати

2. Назвіть основні чинники, які впливають на норму прибутку

Тема 14:

«Трудові ресурси та їх використання. Зайнятість  та безробіття населення. Міграція населення»

Тема програми: Витрати виробництва і собівартість продукції. Ціна та ціноутворення. Прибуток та система оподаткування прибутків підприємств

Тема уроку : Трудові ресурси та їх використання. Зайнятість  та безробіття населення. Міграція населення

Освітня: -  сформувати в учнів поняття щодо використання трудових ресурсів, зайнятості , безробіття та  міграція населення

Розвиваюча: розвити в учнів інтерес до даної теми;

Виховна: сприяти формуванню наукового світогляду та формування моральних і трудових уявлень та поглядів учнів

Тип уроку : урок засвоєння нових знань

Вид уроку: розповідь вчителя, усне фронтальне опитування 

Методи навчання: словесні

Основні поняття і категорії: зайнятість, безробіття, міграція, трудові ресурси, економічно активне населення, економічно неактивне населення , продуктивна зайнятість, раціональна зайнятість

Дидактичне забезпечення:

 1. Економіка (профільний рівень). 10 клас / І.Ф. Радіонова, В.В. Радченко. – Кам’янець Подільський: Аксіома, 2010. – 208 с.

2. Політична економія. Навчальний посібник/ за ред. д.е.н., проф. В.О.Рибалкіна, д.е.н., проф. В.Г. Бодрова.- Київ: Академвидав, 2007.-672с.

Міжпредметні зв'язки : політична економія, мікроекономіка, економіка Структура уроку:

1. Організаційний момент

2. Перевірка д/з , актуалізація і корекція опорних знань , умінь і навичок

3. Мотивація учіння та повідомлення учням теми, мети та завдань уроку

        4. Сприймання і усвідомлення учнями фактичного матеріалу , осмислення зв'язків і залежностей між елементами виучуваного

5. Узагальнення і систематизація знань

6. Підсумок уроку

Хід уроку:

1. Організаційний момент

    Привітання , перевірка готовності аудиторії до уроку і наявності учнів на уроці

2. Перевірка д/з , актуалізація і корекція опорних знань , умінь і навичок

Перевірка д/з :

1 суб'єкт та об'єкт оподаткування,  ставка оподаткування ;

2. основні складники валових доходів та витрат;

3. проаналізувати сутність податкових пільг

3. Мотивація учіння та повідомлення учням теми, мети та завдань уроку

Завдання :

-         розглянути сутність поняття трудові ресурси;

-         проаналізувати склад трудових ресурсів;

-         розглянути сутність економічно активного та економічно неактивного населення

-         проаналізувати сутність поняття зайнятість

-         розглянути основні види зайнятості;

-         проаналізувати сутність безробітті та його видів;

-         проаналізувати сутність поняття міграція населення

4.     Вивчення нового матеріалу

Трудові ресурси — це форма вираження людських ресурсів, що являють собою один із видів ресурсів економіки поряд з матеріальними. Особливість людських ресурсів полягає в тому, що вони одночасно є і ресурсами для розвитку економіки, і людьми, споживачами матеріальних благ і послуг. Проте залежно від соціальних, психологічних якостей людей, статі, віку, освіти, здоров’я, сімейного стану їхні матеріальні і моральні потреби неоднакові.

Трудові ресурси — це частина працездатного населення, яка володіє фізичними й розумовими здібностями і знаннями, необхідними для здійснення корисної діяльності.

 Щоб зрозуміти сутність поняття «трудові ресурси», треба знати, що все населення залежно від віку поділяється на:

осіб молодших працездатного віку (від народження до 16 років включно);

осіб працездатного (робочого) віку (в Україні: жінки — від 16 до 54 років, чоловіки — від 16 до 59 років включно);

осіб старших працездатного віку, по досягненні якого установлюється пенсія за віком (в Україні: жінки — з 55, чоловіки — з 60 років).

 Залежно від здатності працювати розрізняють осіб працездатних і непрацездатних. Непрацездатні особи в працездатному віці — це інваліди 1-ї і 2-ї груп, а працездатні особи в непрацездатному віці — це підлітки і працюючі пенсіонери за віком.

 До трудових ресурсів належать:

населення в працездатному віці, крім непрацюючих інвалідів 1-ї і 2-ї груп та непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах (жінки, що народили п’ять і більше дітей і виховують їх до восьми років, а також особи, які вийшли на пенсію раніше у зв’язку з тяжкими і шкідливими умовами праці);

працюючі особи пенсійного віку;

Все населення поділяється на економічно активне й економічно неактивне.

Економічно активне населення — це частина населення, яка пропонує свою працю для виробництва товарів і надання різноманітних послуг. Кількісно ця група населення складається із зайнятих і безробітних, які на даний момент не мають роботи, але бажають її одержати.

 До економічно активного населення належать особи у віці 15—70 років. Вони виконують роботу за винагороду за наймом на умовах повного або неповного робочого часу, працюють індивідуально (самостійно) або в окремих громадян-роботодавців, на власному (сімейному) підприємстві. До зазначеної категорії населення належать також безоплатно працюючі члени домашнього господарства, зайняті в особистому підсобному сільському господарстві, а також тимчасово відсутні на роботі. За цією методикою зайнятими вважаються особи, які працювали протягом тижня хоча б 1 год. (в особистому підсобному господарстві — не менше 30 год.) незалежно від того, була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова чи інша робота.

Економічно неактивне населення — це та частина населення, яка не входить до складу ресурсів праці. До них належать:

учні, студенти, курсанти, які навчаються в денних навчальних закладах;

особи, які одержують пенсію за віком або на пільгових умовах;

особи, які одержують пенсію у зв’язку з інвалідністю;

особи, зайняті веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми, хворими родичами;

особи, які не можуть знайти роботу, припинили її пошук, вичерпавши всі можливості, проте вони можуть і готові працювати;

інші особи, яким немає необхідності працювати незалежно від джерела доходу.

Зайнятість — це трудова діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, що не суперечить законодавству і, як правило, приносить заробіток (трудовий дохід).

Продуктивна зайнятість — це економічно доцільна, вигідна зайнятість. Вона означає перевищення економічних вигід, отриманих в результаті цієї зайнятості порівняно з витратами на організацію цієї роботи. Продуктивність зайнятості з погляду працівника означає отримання трудового доходу більшого, ніж мінімально необхідний для відтворення робочої сили. Продуктивність зайнятості з погляду роботодавця означає отримання прибутку від найманої праці.

Раціональна зайнятість — це одночасно і економічно, і соціально доцільна зайнятість. Раціональність зайнятості визначається ефективністю трудової діяльності в найширшому розумінні цього поняття: суспільною корисністю результатів праці; оптимальністю суспільного поділу пращ; якісною відповідністю робіт і працівників; економічною доцільністю робочих місць, що без шкоди для здоров'я дає змогу працівникові досягти високої продуктивності праці і мати заробіток, який забезпечує нормальне життя, а підприємцю дає змогу досягти високої ефективності виробництва без екологічної, соціальної та іншої шкоди для суспільства.

Безробіття відповідає стану незайнятості працездатного населення та має негативні економічні й соціальні наслідки для усього населення регіону, де набуло особливого поширення.

Види безробіття

Циклічне (кон'юнктурне) безробіття виникає внаслідок коливань економіки. В фазі рецесії підприємства звільняють робочих та наймають на роботу в разі економічного підйому. Вважається, що кон'юнктурне безробіття зникає через 2-3 роки.

Сезонне безробіття — результат природних коливань кліматичних умов протягом року або коливань попиту. Зникає протягом року.

Панельне безробіття (у розумінні монетаристів — природне безробіття): відсоток безробіття, який неможливо усунути навіть при найкращому розвитку кон'юнктури. Цей вид безробіття виникає внаслідок фрикційного, добровільного та структурного безробіття. Це та група безробітних, які не можуть знайти роботу в зв'язку з кваліфікацією, віком, станом здоров'я, місцем проживання або недостатнім бажанням до праці.

Фрикційне безробіття виникає, коли люди тимчасово знаходяться без роботи в результаті зміни місця праці. Цей вид безробіття виникає в короткостроковому вимірі.

Структурне безробіття — виникає в результаті зміни структури економіки, наприклад, внаслідок технологічної революції.

Міграція населення (лат. migratio - переселення) - переміщення людей через кордони тих чи інших територій зі зміною місця проживання назавжди або на більш-менш тривалий час.

5 Узагальнення і систематизація знань.

6. Підведення підсумків уроку 

7. Домашнє завдання: Економіка праці та соціально-трудові відносини - Грішнова О.А.

Тема 15:

«Ринок праці та особливості його формування в Україні. Перепідготовка  незайнятого населення та підготовка конкурентоспроможних робітників з урахуванням суспільних потреб»

Тема програми: Трудові ресурси. Зайнятість населення. Ринок праці. Підготовка конкурентоспроможних робітників – основа соціального захисту

Тема уроку : Ринок праці та особливості його формування в Україні. Перепідготовка незайнятого населення та підготовка конкурентоспроможних робітників з урахуванням суспільних потреб

Освітня: -  сформувати в учнів поняття щодо особливості формування ринку праці в Україні, перепідготовки незайнятого населення та підготовки конкурентоспроможних робітників з урахуванням суспільних потреб

Розвиваюча: розвити в учнів інтерес до даної теми;

Виховна: сприяти формуванню наукового світогляду та формування моральних і трудових уявлень та поглядів учнів

Тип уроку : урок засвоєння нових знань

Вид уроку: розповідь вчителя, усне фронтальне опитування 

Методи навчання: словесні

Основні поняття і категорії: підготовка, перепідготовка, ринок праці

Дидактичне забезпечення:

 1. Економіка (профільний рівень). 10 клас / І.Ф. Радіонова, В.В. Радченко. – Кам’янець Подільський: Аксіома, 2010. – 208 с.

2. Політична економія. Навчальний посібник/ за ред. д.е.н., проф. В.О.Рибалкіна, д.е.н., проф. В.Г. Бодрова.- Київ: Академвидав, 2007.-672с.

Міжпредметні зв'язки : політична економія, мікроекономіка, економіка Структура уроку:

1. Організаційний момент

2. Перевірка д/з , актуалізація і корекція опорних знань , умінь і навичок

3. Мотивація учіння та повідомлення учням теми, мети та завдань уроку

        4. Сприймання і усвідомлення учнями фактичного матеріалу , осмислення зв'язків і залежностей між елементами виучуваного

5. Узагальнення і систематизація знань

6. Підсумок уроку

Хід уроку:

1. Організаційний момент

    Привітання , перевірка готовності аудиторії до уроку і наявності учнів на уроці

2. Перевірка д/з , актуалізація і корекція опорних знань , умінь і навичок

Перевірка д/з :

1. навести сутність поняття трудові ресурси;

2. проаналізувати склад трудових ресурсів;

3.     економічно активне населення та економічно неактивного населення

4.     навести сутність поняття зайнятість

5.     назвіть основні види зайнятості;

6.     безробітті та його видів;

7.     наведіть сутність поняття міграція населення

3. Мотивація учіння та повідомлення учням теми, мети та завдань уроку

Завдання :

-         розглянути особливості формування ринку праці в Україні;

-         розглянути процес підготовки та перепідготовки населення

-         проаналізувати сутність модульної системи професійного навчання

4.     Вивчення нового матеріалу

Ринок праці — є самостійною комплексною системою в ринковій економіці, яка, з одного боку, залежить, від інших ринків, з іншого — сама впливає на них.

 Особливості формування ринку праці в Україні

   У процесі формування національного ринку робочої сили треба виділити два етапи (+ нинішній етап).

Перший етап (1991-1994) характеризували трудодефіцитна кон'юнктура, що сформувалась за часів командно-адміністративної економіки СРСР, та наявність вільних робочих місць, кількість яких у 1,5-2,0 рази перевищувала кількість зареєстрованих безробітних. Як наслідок, упродовж цього періоду вкрай низькими були рівень офіційного безробіття (0,1-0,3%) та коефіцієнт навантаження на одне вільне робоче місце (0,42-0,60).

Другий етап формування національного ринку робочої сили (1995- 2001) пов'язаний з проведенням жорсткої обмежувальної монетарної та фіскальної політики, що були спрямовані на подолання інфляції та збалансування фінансової системи. Шляхом скорочення упродовж цього періоду бюджетних видатків на фінансування економіки з 21,4 до 6,5% ВВП урядові вдалося зменшити дефіцит державного бюджету до 1,5% ВВП. У результаті середньомісячні темпи інфляції знизилися з 14,4% у 1994р. до 1,5% у 1999р.

Нинішній етап трансформації економіки України характеризується, як етап стабілізації і структурної перебудови. Ринок праці на цьому етапі продовжує формуватися, як основний елемент економічної системи, що чутливо реагує в цілому на всі процеси в суспільстві. Необхідно відмітити, що на ринку праці України відбувається поліпшення ситуації, що пов’язане із підвищенням економічної активності населення, в тому числі зростанням зайнятості, скороченням безробіття, зниженням чисельності економічно неактивних громадян, зокрема осіб, які зневірились у пошуках роботи. За матеріалами вибіркових обстежень населення з питань економічної активності, чисельність економічно активного населення у віці 15–70 років у І півріччі 2007 року, порівняно з відповідним періодом минулого року, збільшилась на 40,4 тис. осіб та становила 22,3 млн. осіб. Рівень економічної активності зріс з 62,2% до 62,6%.

 Позитивні тенденції на ринку праці супроводжуються не тільки зростанням заробітної плати, а й суттєвим скороченням заборгованості, яка за час роботи Уряду на чолі з Віктором Януковичем (серпень 2006 року – березень 2007 року) зменшилася на 19,1% або на 208,3 млн. Станом на 1 квітня 2007 року заборгованість із зарплати становила 880,8 млн. грн.

Професійне навчання незайнятого населення покликане сприяти ефективному використанню трудового потенціалу особи, підвищенню її соціальної та професійної мобільності, бути засобом профілактики масового безробіття, відігравати важливу роль у підготовці кадрів для структурної та технологічної перебудови галузей економіки, стимулювати пошук незайнятим громадянином найефективніших шляхів підвищення професійно-кваліфікаційного рівня, інтелектуальної та трудової незалежності.

Терміни професійної підготовки нових робітників (тих, хто навчається вперше) установлюються до 6 місяців, а з складних професій — до 10 місяців.

При перепідготовці робітників (тих, хто виявив бажання змінити професію) терміни навчання не повинні бути меншими від половини строків, установлених для підготовки нових робітників. При цьому враховуються професійний рівень осіб, які навчатимуться, їх практичний досвід.

Терміни навчання при підвищенні кваліфікації робітників з метою присвоєння їм вищої кваліфікації (тарифного розряду, класу, категорії) установлюється від 1 до 3 місяців залежно від складності професії.

Модульна система професійного навчання — це гнучка інноваційна педагогічна технологія організації навчального процесу у професійно-технічних навчальних закладах, що ґрунтується на індивідуалізованому підході до освоєння модулів трудових навичок особистістю у визначеній професії за індивідуальними навчальними програмами.

Модуль трудових навичок — це опис роботи в рамках виробничого завдання чи професії (спеціальності), виражений у вигляді модульних блоків.

Модульний блок — це логічно довершена, прийнятна частина роботи в рамках виробничого завдання, професії (спеціальності) чи сфери діяльності з чітко визначеним початком та закінченням.

На першому етапі організації навчального процесу за модульною системою у навчальному закладі проводиться тестування слухачів з метою виявлення базового рівня їхніх знань та вмінь за професією. За результатами тестування для кожного слухача розробляється індивідуальна модульна навчальна програма, за якою і здійснюється навчання. Термін навчання для кожного слухача визначається індивідуально.

Професійне навчання за модульною системою здійснюється в навчальних групах, кількість слухачів у яких на початок навчання становить щонайбільше 15 і щонайменше 7 осіб. До викладацької роботи за модульною системою залучаються педагогічні працівники з вищою освітою та практичним досвідом педагогічної роботи не менше трьох років, які пройшли підвищення кваліфікації з методики модульного професійного навчання і одержали сертифікат установленого зразка.

За участю Державного центру зайнятості Міністерства праці та соціальної політики України, а також навчальних закладів освіти триває робота із запровадження модульного навчання для дорослого незайнятого населення. Так, у 1998 р. було розроблено 815 навчальних елементів (навчальних посібників) модульних програм за методикою Міжнародної організації праці, а у 2001 р. їх кількість значно зросла і перевищила 1000. Наприкінці жовтня 2000 р. у Києві відбувся міжнародний семінар з питань перепідготовки робочої сили з використанням модульних технологій професійного навчання, організатором якого були МОП, ПРООН та Міністерство праці України. Представники понад десяти країн світу ознайомилися з досвідом України, його визнано успішним і рекомендовано для запровадження в усіх країнах Східної Європи.

Державна служба зайнятості надає такі профорієнтаційні послуги: інформує щодо змісту професій і спеціальностей та умов успішного оволодіння ними, допомагає у виборі виду професійної діяльності, що найбільше відповідає здібностям особистості, стану її здоров'я, вимогам ринку праці, спонукає безробітних до самостійного пошуку роботи та працевлаштування, індивідуальної трудової діяльності і роботи у сфері малого та середнього бізнесу. Загальна чисельність осіб, які в 1991-2000 pp. та протягом 2002 р. скористалися профорієнтаційними послугами, становила 7,7 млн чоловік.

5 Узагальнення і систематизація знань.

6. Підведення підсумків уроку 

7. Домашнє завдання: Економіка праці та соціально-трудові відносини - Грішнова О.А

Тема 16:

«Поняття про суспільне відтворення, види та типи. Відтворення суспільного продукту, розподіл його на фонди, засоби виробництва та предмети споживання»

Тема програми: Трудові ресурси. Зайнятість населення. Ринок праці. Підготовка конкурентоспроможних робітників – основа соціального захисту

Тема уроку : Поняття про суспільне відтворення, види та типи. Відтворення суспільного продукту, розподіл його на фонди, засоби виробництва та предмети споживання

Освітня: -  сформувати в учнів поняття щодо особливості формування ринку праці в Україні, перепідготовки незайнятого населення та підготовки конкурентоспроможних робітників з урахуванням суспільних потреб

Розвиваюча: розвити в учнів інтерес до даної теми;

Виховна: сприяти формуванню наукового світогляду та формування моральних і трудових уявлень та поглядів учнів

Тип уроку : урок засвоєння нових знань

Вид уроку: розповідь вчителя, усне фронтальне опитування 

Методи навчання: словесні

Основні поняття і категорії: підготовка, перепідготовка, ринок праці

Дидактичне забезпечення:

 1. Економіка (профільний рівень). 10 клас / І.Ф. Радіонова, В.В. Радченко. – Кам’янець Подільський: Аксіома, 2010. – 208 с.

2. Політична економія. Навчальний посібник/ за ред. д.е.н., проф. В.О.Рибалкіна, д.е.н., проф. В.Г. Бодрова.- Київ: Академвидав, 2007.-672с.

Міжпредметні зв'язки : політична економія, мікроекономіка, економіка Структура уроку:

1. Організаційний момент

2. Перевірка д/з , актуалізація і корекція опорних знань , умінь і навичок

3. Мотивація учіння та повідомлення учням теми, мети та завдань уроку

        4. Сприймання і усвідомлення учнями фактичного матеріалу , осмислення зв'язків і залежностей між елементами виучуваного

5. Узагальнення і систематизація знань

6. Підсумок уроку

Хід уроку:

1. Організаційний момент

    Привітання , перевірка готовності аудиторії до уроку і наявності учнів на уроці

2. Перевірка д/з , актуалізація і корекція опорних знань , умінь і навичок

Перевірка д/з :

-          особливості формування ринку праці в Україні;

-         охарактеризуйте процес підготовки та перепідготовки населення

-          сутність модульної системи професійного навчання

3. Мотивація учіння та повідомлення учням теми, мети та завдань уроку

Завдання :

-         розглянути процес суспільного відтворення;

-         проаналізувати процес відтворення робочої сили, виробничих відносин, природних ресурсів;

-         проаналізувати типи економічного відтворення

4.     Вивчення нового матеріалу

Економіка як народногосподарський комплекс існує не стільки у формі суми цінностей, скільки у вигляді процесу взаємодій та взаємозв'язків різних господарюючих суб'єктів, починаючи від домашніх господарств та малих підприємств і закінчуючи гігантськими корпораціями. Цей складний та багаторівневий процес взаємодії можна розглядати як з позицій окремого підприємства, господарства, ринку (мікроекономіка), так і з позицій всього народногосподарського комплексу (макроекономіка).

Безперервний процес взаємодії господарюючих суб'єктів проходить на стадіях (або в фазах) виробництва, розподілу обміну та споживання матеріальних благ. Життєдіяльність суспільства передбачає постійний процес споживання матеріальних благ, що вимагає безперервності процесу виробництва. Слід мати на увазі, що дане протиставляння процесів виробництва і споживання є досить умовним, оскільки сам процес виробництва є, по суті, споживанням вироблених раніше матеріальних благ (засобів виробництва). Отже, постійне повторення процесу виробництва називається відтворенням.

Саме в розгляді цього процесу взаємодії господарюючих суб'єктів розкривається певний аспект економічної суті власності як відношення; отже, підприємства, що випадають з цього процесу (не працюють) перестають існувати як економічна цінність, залишаючись лише юридичними об'єктами власності. Безперервний процес виробництва на макрорівні відтворює не лише матеріальні блага, але й важливі структурні пропорції між виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання, між виробництвом і споживанням, між нагромадженням і споживанням тощо.

Матеріальним наслідком процесу суспільного виробництва є сукупний суспільний продукт (ССП). Відтворення сукупного суспільного продукту за розмірами поділяється на :

--- просте відтворення ССП в розмірах попередніх років. Притаманне головним чином натуральному господарству;

 --- звужене - відтворення ССП в розмірах, менших, ніж ССП минулих років. Характерно для періоду економічних криз та інших негараздів, коли суспільство змушене споживати не лише новостворену вартість;

 --- розширене - відтворення ССП у масштабі, який збільшується. Найбільш цікавий тип відтворення, що забезпечує всебічний розвиток суспільства.

Процес суспільного відтворення включає в себе не лише відтворення сукупного суспільного продукту, в ході його створення відтворюються:

а) робоча сила;  б) виробничі відносини; в) природні ресурси.

Суть відтворення робочої сили полягає в безперервному відновленні та підтриманні фізичних, розумових, професійних сил та здібностей людини.

Основою відтворення робочої сили є процес відновлення життєдіяльності людського суспільства через природні процеси народжуваності і смертності населення. Однак розширене відтворення робочої сили пов'язане не лише із збільшенням кількості населення. Підвищення рівня життя, освітнього та професійного рівня суспільства є, по-суті, основою відтворення робочої сили, розширеного не в кількісному, а в якісному аспекті.

Демографічні процеси мають свої закони і далеко не завжди природне відтворення населення буває розширеним. Добре відомо, що відтворення населення буває звуженим в періоди війн та економічних негараздів. Однак існує певна тенденція, помічена ще А.Смітом: приріст населення тим повільніший, чим вищий рівень його життя. Сьогодні не лише Україна має справу з від'ємним приростом населення і відповідно його старінням. В Японії проходять аналогічні процеси, зумовлені іншими причинами.

Відтворення виробничих відносин включає відтворення відносин власності, відносин у процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання. Розширене відтворення виробничих відносин включає не лише їх тиражування, а й вдосконалення та трансформацію відповідно до розвитку продуктивних сил та суспільства.

Відтворення природних ресурсів є важливою складовою частиною суспільного відтворення. Воно включає в себе не лише відновлення виробничих запасів деревини, посівних площ, тощо, треба мати на увазі відновлення взагалі всього комплексу природного середовища, існування людського суспільства в попередньому або кращому стані.

Ділова життєдіяльність людей, промислове виробництво останніх 100-150 років завдали природі значних, подекуди невиправних збитків. Разом з тим в останні десятиліття відомі приклади і успішних заходів по відновленню природних об'єктів: послідовні багаторічні зусилля дали змогу Німеччині відтворити Рейн (на кінець 70-х років річку вважали загиблою від промислових відходів), США очистили річку Потомак тощо. Цивілізоване ставлення до природи сьогодні визначається твердженням: Земля - це не те, що ми одержали у спадок від батьків, а те, що взяли у позичку у своїх дітей.

Для України однією з найгостріших проблем природоохоронного напрямку є проблема збереження і насадження лісів, адже повітряна та водна ерозія ґрунтів знищує щорічно тисячі гектарів славнозвісних українських чорноземів, малі ріки також гинуть через нестачу лісосмуг та незахищеність витоків та русел річок. Повноводність великих річок залежить від здоров'я маленьких річок та струмків. Україна відчуває нестачу води, тож насадження можуть до певної міри зарадити і цій проблемі.

Відтворення сукупного суспільного продукту є головною складовою частиною суспільного відтворення. Суспільне виробництво складається з виробництва засобів виробництва (І) і виробництва предметів споживання (ІІ).

За вартістю сукупний суспільний продукт поділяється на перенесену вартість (тобто спожиту частину вартості засобів виробництва) (ПВ), необхідний продукт (тобто вартість робочої сили, заробітну плату)(НП) та додатковий продукт (ДП)

ССП = ПВ + НП + ДП

Типи економічного відтворення. Існують два типи розширеного відтворення : екстенсивний та інтенсивний.

Екстенсивний тип розширеного суспільного відтворення передбачає зростання виробництва за рахунок залучення все нових трудових, матеріальних та фінансових ресурсів без поліпшення та вдосконалення технічної основи виробництва та організації праці.

Інтенсивний тип розширеного суспільного відтворення передбачає зростання виробництва шляхом підвищення його ефективності. Тобто краще технічне оснащення процесу виробництва, більш досконала організація праці дозволяють одержувати кращі результати з меншими затратами всіх видів ресурсів.

Форми інтенсивного відтворення. Існують основні чотири форми інтенсивного відтворення, які відрізняються різними принципами поєднання виробничих ресурсів: фондомістка, фондозберігаюча, нейтральна і всебічна.

Фондомістка форма передбачає підвищення продуктивності праці за рахунок підвищення затрат виробничих фондів на одиницю продукції. У цьому випадку виробничі фонди зростають швидше за фонди оплати праці і прибуток.

Фондозберігаюча форма - підвищення продуктивності праці супроводжується економією виробничих фондів на одиницю продукції.

Нейтральна форма - підвищення продуктивності праці є наслідком додаткових витрат, але породжена ним економія засобів виробництва компенсує додаткові затрати.

Всебічна форма інтенсивного процесу відтворення: зростання продуктивності праці є наслідком підвищення ефективності використання всіх факторів виробництва (засобів і предметів праці, робочої сили, вдосконалення організації виробництва тощо).

Нагромадження. Процес розширеного відтворення сукупного суспільного продукту невіддільний від процесу нагромадження. Для забезпечення розширеного відтворення необхідно створювати все більш нові та досконалі умови виробництва для все більшої кількості працюючих. Отже, для цього необхідно частину додаткового продукту або прибутку перетворити в умови виробництва або нагромадити. Нагромадження - використання частини національного доходу (НП + ДП) на збільшення основних і оборотних фондів та страхових запасів. Інакше кажучи, нагромадження - перетворення додаткового продукту в капітал або капіталізація додаткової вартості (прибутку).

Розширення та якісне вдосконалення основних фондів сфери матеріального виробництва становить собою виробниче нагромадження.

Розширення, реконструкція, оновлення житлового фонду, лікарень, навчальних закладів, культурних, спортивних та наукових установ - це невиробниче нагромадження. Слід мати на увазі, що в кінцевому підсумку виробниче нагромадження здійснюється для того, щоб зробити можливим невиробниче.

5 Узагальнення і систематизація знань.

6. Підведення підсумків уроку 

Тема 17:

«Національний доход: сутність, значення, джерела зростання, розподіл та перерозподіл»

Тема програми: Витрати виробництва і собівартість продукції. Ціна та ціноутворення. Прибуток та система оподаткування прибутків підприємств

Тема уроку: Національний доход: сутність, значення, джерела зростання, розподіл та перерозподіл

Мета:

Освітня: - перевірити ступінь засвоєння учнями пройденого матеріалу ; сформувати в учнів поняття щодо сутності національного доходу, джерел його зростання, методики його розподілу та перерозподілу

Мета:

Розвиваюча: розвити в учнів інтерес до даної теми;

Виховна: сприяти формуванню наукового світогляду та формування моральних і трудових уявлень та поглядів учнів

Тип уроку : комбінований урок 

Вид уроку: розповідь вчителя

Методи навчання: словесні

Основні поняття та категорії: національний доход, чистий національний доход, непрямі податки

Дидактичне забезпечення:

1            Економіка (профільний рівень). 10 клас / І.Ф. Радіонова, В.В. Радченко. – Кам’янець Подільський: Аксіома, 2010. – 208 с.

2            С.В. Мочерний, Я.С. Мочерна. Політична економія. К.: Знання, 2007

Міжпредметні зв'язки : Економіка , політична економія

Структура уроку :

1.     Організаційни момент

2.     Перевірка виконання учнями Д/З

3.     Перевірка раніше засвоєних знань

4.     Повідомлення теми, мети, завдань уроку, мотивація учіння

5.     Сприймання і усвідомлення учнями нового матеріалу

6.     Осмислення, узагальнення і систематизація знань

7.     Підведення підсумків

8.     Д/З

Хід уроку:

1. Організаційний момент

    Привітання , перевірка готовності аудиторії до уроку і наявності учнів на уроці

       2. Перевірка виконання учнями Д/З

       3. Перевірка раніше засвоєних знань:  тестові завдання за темами всьго курсу

4. Мотивація учіння та повідомлення учням теми, мети та завдань уроку

Завдання:

- розглянути сутність національного доходу та механізм його визначення ;

- проаналізувати основні фактори, що впливають на зростання національного доходу;

- проаналізувати процес розподілу та перерозподілу національного доходу

5. Вивчення нового матеріалу

Націона́льний дохі́д — це сукупність усіх доходів в економіці домашніх господарств і підприємців незалежно від того, де вони використовують ресурси – у своїй країні чи за кордоном.

НД = ЧНД - Тn

де, ЧНД - чистий національний дохід, а Тn - непрямі податки

 Кількісно національний доход - це різниця між сукупним суспільним продуктом і фондом заміщення.

Фактори зростання НД:

1. Кількість праці, затраченої в сфері матеріального виробництва. Чим більше праці витрачається суспільством впродовж року у виробництві, тим більшим є й національний доход. Причому збільшення кількості праці може бути досягнуто: а)шляхом збільшення кількості працюючих у виробництві; б)шляхом продовження робочого дня; в)шляхом підвищення інтенсивності праці.

Перші два шляхи є характерними для країн слаборозвинутих і постсоціалістичних. У країнах високорозвинутих (посткапіталісти-чних) кількість праці, зайнятої у сфері матеріального виробництва, зростає переважно за рахунок підвищення інтенсивності праці.

2. Підвищення продуктивності праці. Це найважливіший фактор зростання національного доходу. Хоча підвищення продуктивності праці не збільшує національний доход у вартісному вираженні3", він зростає в натуральному обсязі, тобто, та ж вартість буде втілюватись у більшій масі різноманітних споживних вартостей.

3. Економія на постійному капіталі. Цей фактор, як і попередній, впливає не на вартісний, а на фізичний (натуральний) обсяг національного доходу.

Від пропорцій розподілу національного доходу залежать

"' Підвищення продуктивної сили праці, як нам відомо, веде до зниження вартості одиниці продукції Тому при збільшенні кількості виробленої продукції загальна її вартість залишається незмінною і темпи економічного розвитку країни. Як же цей розподіл відбу­вається?

Розподіл національного доходу виступає як сукупність відносин, що виникають з приводу новоствореної вартості між безпосередніми учасниками її виробництва - власниками факторів виробництва (капіталу, праці, землі, інтелекту). На рівні первинних господарських ланок (підприємств, фірм) у процесі розподілу національного доходу утворюються такі специфічні форми доходів.

Розподіл національного доходу

 Розглянуті доходи називаються первинними або основними. Водночас їх можна назвати й факторними, оскільки кожен з них пов'язаний з певним фактором виробництва. У привласненні тієї чи іншої специфічної форми доходу й відбувається економічна реалізація власності на даний фактор виробництва.

В результаті розподілу національного доходу утворюються доходи безпосередніх учасників сфери матеріального виробництва.

Але ж, як нам відомо, існує також сфера нематеріального виробництва. Звідки ж ЇЇ учасники отримують свої доходи? Ці доходи формуються в результаті перерозподілу національного доходу, під яким розуміється сукупність економічних відносин між учасниками сфери матеріального виробництва й представниками нематеріальної сфери з приводу вторинного привласнення національного доходу.

Механізм перерозподілу національного доходу

6. Узагальнення і систематизація знань.

       7. Підведення підсумків уроку 

8. Домашнє завдання:  Політична економія - Бєляєв О.О.